у мене тицяють пальцем і мої старі товаришки, з якими в тісних кімнатах студентських гуртожитків годинами ми мріяли про кращий світ, пили, курили, п’яніли, навіжено танцювали і нишком тягли свої пісні, ми були впевненими, такими впевненими, що змінимо цей світ, ми були впевненими в цьому, бо були молодими, оптимізм є завжди юним, а молодість гори перевертає, де ж зараз ті мої старі товариші? куди вас занесло? вони віддаляються від мене, усі, як один, кажуть, у мені скверна знань, а потім — іще гірше, від мене скверна самопізнання
Чого ж це ви сахнулись? Ще й похнюпились?
Стулили губки й чолами хитаєте?
Ах, люба Лісистрато, у мене манікюр, перукарня, спортзал, йога! конференції, лекції, наради, прання, кухня, так, порання на кухні! вихід у світ, полювання, театр, кіно, покупки, багато покупок! весілля, похорон, хрещення, ой, Лісистрато, народжую
Чого ж це ви сахнулись? Ще й похнюпились?
Я біжу. Наздоганяю їх.
Хапаю Клеоніку, кидаю її навколішки й ножем відтинаю їй голову
(пауза)
Ми заприсяглися, якщо не завершиться війна...
(Кров на сцені. Лісистрата під час присяги холодна й незворушна, чутно сміх, наче відкривають консервну бляшанку)
«Клянусь — ні чоловіку, ні коханцеві...»
«Бажань не вдовольняти...»
«Як дівчина безвинна, в домі житиму...»
«Щоб чоловік мій розпалився пристрастю...»
«Дотримуючи клятви, п’ю до краплі все...»
«А зраджу — хай водою келих сповниться!»
МІРИНА: Клянуся Зевсом!
(пауза)
ЛІСИСТРАТА: Тримаю в руці голову Клеоніки, піднімаю відтяту голову Клеоніки, показуючи глядачам усього світу, перед глядачами усього світу, які на своїх екранах спостерігають за живою трансляцією, не відвертайте своїх поглядів, не вдавайте, що ви шоковані, не перепощуйте в соцмережах свій шок, не створюйте дописи «Je suis Такий-то», ніхто ніким не є, чого вогонь торкнеться, те і обпечеться, не жахайтеся, жах завжди поруч із нами, жах тут, у цей час, коли ми говоримо, у світі спалахують війни, вони завжди спалахують, поруч із нами, на відстані витягнутої руки рубають голови, безперестанку, жах тут, на звороті глянцевих сторінок ваших журналів, з іншого боку ваших серіалів, поетичних читань, вистав, вітрин, а ваші прекрасні вечори, вони — ззовні, він за вашими красивими словами, за стількома красивими словами, століттями рубають голови, через ті самі причини, лише приводи різняться
зводите стіни, закриваєте кордони, але він тут, у ваших здоровенних будинках і порожніх ліжках, трупи по берегах Європи, жах... він тут
за зачиненими дверима, на нескінчених засіданнях, робочих групах і з’їздах, за цифрами, статистикою, показниками, там на сотнях сторінок документів, у цілях, у цифрах, у вимогах, знаєте, скільки там жаху, скільки жаху можуть нести у собі цифри й цілі?
вас це шокує, чому? роками на заводах відомих брендів, одяг яких ви купуєте, помирають діти, у шахтах, де видобувають олово для ваших смартфонів, гинуть діти, діти голодують, вони звикли жити надголодь, навіть якщо ви забули про це, навіть якщо це не потрапило до ваших новин, у цих дітей немає питної води, у них немає майбутнього, ви забрали їхнє майбутнє, ваші компанії, ваші фонди, ваші країни