(пауза)
ви улюлюкаєте мені, кривдите мене, крутите на язиці ті самі образи, «пиши про щось інше», я вам набридла, ви не такі вже й неправі, вам треба гепі-енд, промінчик світла, щось, за що можна вхопитися, щоб іти далі, якби я була античною парабазою[19], то давала б вам поради, але я була Лісистратою, я спробувала й зазнала поразки, оптимізмом вирізняється молодь, а я вже далеко не молода!
кажу вам: усе так і триватиме, жахливо й огидно, завжди, одне й те саме, монотонно, буденний жах, ви звикнете до нього
зараз я не знаю, ким я є, але колись була я Лісистратою і запевняю вас, що з цим нічого не вдіяти, через багато століть я зрозуміла це, нічого не змінити (вдих), але слід спробувати це зробити! Не знаю як, але знаю навіщо.
Світло.
Кінець
19
Парабаза є частиною античної комедії, в якій актори полишають сцену, а хор звертається до глядачів і є своєрідним авторським відступом, коли комедіограф може висловити щось, прямо не пов’язане із сюжетом твору.