що тобі було ясно?
ти вважав, що забезпечив собі безсмертя? нащо таке безсмертя, що з ним робити, злидню, ліпше — коротке життя, але хай воно буде таки життям!
Мені не було його шкода, ані тебанців, коли Сфінкс сіла на стінах міста й узялася їх убивати, чого їх жаліти, мене хтось пожалів? хтось чув, як ночами я оплакувала сина, хоч хтось? вони поринули в свої рутинні справи, у власні злидні, цікавилися лише посадами та грішми, кому на мене не було начхати? коли кудись потрапляє вогонь, він все спопеляє на тому місці, мене саму охопило полум’я, я горіла щомиті, і мені на них теж було начхати, я вся пересохла, втратила і жаль до будь-кого, і любов, мені не було їх шкода, тож хай накинеться на них Сфінкс зі своїм дурнуватим питанням і вб’є.
Пауза.
Він не мій син. Чоловік. Чоловік.
Пауза.
Я ясно пам’ятаю, як вперше зустріла його,
я послала рабинь подивитися на того, хто вбив загадку Сфінкс, лишень він ступив до палацу, щоб описати, який вигляд має мій новий чоловік, якого воля і наказ інших укотре привели до мене, і вони повернулися бігцем, а за ними до покоїв увірвалися крики, сміх, пісні, галас, шум міста, авлетисти[2] й архонти, я впізнала голос брата, вони вели переможця, нового царя до його заслуженої нагороди, я хотіла втекти, провалитися крізь землю, забігти в безлюдні краї, у гори, на узбережжя, сховатися, жити, ховаючи дихання за подувом вітру, коли він шумить у листві, чи за звуком прибою, говорити лише з дикими звірами та птахами, але не з людьми, із жодним із людей, ні з ким, «пані, пані», захекана найменша рабиня, «ах, пані»... лише змогла вичавити з себе, розпашіла від схвилювання, «він такий»... і її голос потонув у галасі... я не зрозуміла, вони прибули... він був таким юним, вона хотіла сказати, юним і прекрасним, як і будь-хто з молоді, — оце вона хотіла сказати мені, але не встигла.
Я бачила, як багато голів обертаються в мій бік, на мить усі балачки спинилися, вечоріло, сонце, як буває зазвичай цієї пори року, проклюнулося перед тим, як закотитися, у моєму вікні й блукало по кімнаті, воно на мить освітило гурт чоловіків, одного за одним, і тоді я побачила, що він неквапно повернув голову в мій бік... він міг би бути...
міг би бути...
був таким юним, запустив руку в свої в’юнкі кучері й усміхнувся мені, так по-дружньому, мило, розгублено, я забула геть усе,
моїм чоловіком,
я думала лише про це,
він зробив крок у мій бік, неголений, у його очах я побачила тіні...
моїм чоловіком,
думала лише про це, наблизився до мене неквапно, впевнено, як людина, яка вже давно мене знає, царице, я почула, як брат звертається до мене, мій чоловік, я думала лише про це
мій чоловік.
Пауза.
Рішуче.
Я йду геть.
Я знаю, які жахливі новини незабаром принесуть на сцену вісники, які от-от прибудуть,
я не боюсь,
я знаю, що він — чоловік мого життя, Едип, коло за колом він розмотає клубок своєї долі, щоб дістатися до своєї трагедії, і я нічим не можу зарадити. Знаю, бо я завжди відчувала, де правда. Хіба не є знання, яке відчуває жінка, сильнішим за істину? Хай чим та істина є? Хай якою вона є? Істина є тим, що кажу я, тим, що кажеш ти, я не знаю, і мене вже не цікавить, що таке істина.
Я йду геть.
Уже поночі. Настає осінь. Ночі стають довшими, раніше темнішає...
Я йду геть.
Знаю, вісник принесе колись і про мене звістку, що в зашморгу я хотіла звільнитися від гріхів. Маячня. Від яких гріхів? Які гріхи? Я не винна в тому, що народилася жінкою. Що виросла на самоті? Це не моя провина. Що хотіла любові, що любила — це не моя провина. Я нікому не заподіяла зла.
Він міг би бути моїм сином, але є моїм чоловіком, він — мій чоловік і батько моїх дітей, хоч і міг би... бути моїм сином. Міг би. Але не є, від Лая я народила одне дитя, і воно пропало, пропало...
а хай і був би він моєю дитиною, як кажете ви, це не рахується, бо його не було зі мною, лише через те, що я просто народила його? ні, ця дитина — не моя, від Лая я народила одне дитя, і воно пропало, моє дитя пропало, а мені залишився лише його плач, якусь мить я чула його, а потім... роками він переслідував мене аж до тієї миті, коли зі своїм чоловіком, тим, кого ви називаєте моїм дитям, я народила, і народила знов, і знов ...я народила з ним мою дитину, яка пропала