Для молодого отця Любомира Гузара зустріч із патріархом Йосифом Сліпим стала поворотним моментом: ця виснажена, але незломлена стара людина уособлювала все те, для чого хотілося й мало сенс служити. Усе, що відбувалося до цієї миті — збережене життя й свобода, довгі подорожі й навчання, дитячі табори, перші успіхи проповідей, розбудова парафії й українського життя в еміграції, — усе це виявилося лише вступом до того, що приніс із собою і в собі патріарх Йосиф. Він приніс мету.
«Щиро не можу сказати, що я у всьому годився з патріархом, — визнає Блаженніший Гузар. — У мене склалося враження, що він не був добре поінформований про те, що діється в Америці. Занадто звертав увагу на те, що говорили люди, яких він колись знав, — ще зі Львова. Що мене вражало — він говорив так, ніби сподівався, що це «Україна в Америці» чи «Україна в Канаді». А так не було. Він усюди говорив українською і гадав, що всі його розуміють. Він уважав, що всі тут мають дуже-дуже українську свідомість. Проте це було друге-третє покоління емігрантів в Америці, і це вже були зовсім інші люди — американці. Українського походження, залюблені в Україну, — але американці. До них треба було говорити інакше, іншою мовою. Я не маю на увазі англійською. Просто іншими словами, іншими поняттями, аби вони його зрозуміли краще. У результаті священики з поколінь, що виростали вже у США, — до них він не промовив. І було дуже прикро, що наші співбрати відчули себе чужими».
Можливо, саме це привабило патріарха Сліпого в отці Любомирі — його вміння чути й розуміти різні покоління емігрантів. Тут справа була в таланті добирати потрібні слова, у вмінні роз’яснювати й спокійно вирішувати суперечки, гасити конфлікти, переконувати, не дозволяючи навіть важкій розмові перетворитися на сварку.
Любомир Гузар уже тоді вважався дуже обдарованим проповідником. Сам він описує це як уміння слухати й використовувати думку. «Мені потрібно було просто почути якусь думку — і з неї я міг відразу зробити дві проповіді», — говорить Блаженніший. Але талант проповідника не зводиться тільки до вміння складати хороші тексти, це талант звертатися до людей так, щоб вони почули, зрозуміли і захотіли прийти ще раз. Проповідь може бути нудною й моралізаторською, як не надто цікавий шкільний предмет у посереднього вчителя, а може захоплювати та мотивувати до діалогу.
Уміння спілкуватися, збережене, відточене постійною практикою, — одна з рис патріарха Гузара, що вражає найбільше, знайома всім, кому доводилося зустрічатися з ним особисто. Сама його поява серед людей, що хвилину тому дивилися вовком і були готові кинутися одне на одного, негайно розряджає ситуацію.
«Це дивне поєднання любові й правди, — так пояснює цей дар Блаженнішого Мирослав Маринович, який мав нагоду багато спостерігати за Гузаром за різних життєвих обставин. — Справжня любов є правдою, справжня правда є любов’ю. Життєва правда, християнська правда, підсилена духом любові, проникає в душу. Ефект правди, яка рубає мечем, я пізнав, і проти нього виступив у табірному есеї „Євангеліє від юродивого“. Не можна правдою рубати, бо проти тебе відразу виставляють щит. У такий спосіб правда не проникає до серця. Коли ви спілкуєтеся з Блаженнішим, вам немає потреби виставляти щит. Навпаки, ви самі розкриваєте власне серце, бо вам несуть любов».
Здатність розуміти людей і розмовляти з ними формувалася, як зізнається сам Блаженніший, життям, ще з маминого виховання за формулою «подивися, оціни, застосуй», бо потім, на шляхах біженця, від уміння спостерігати й домовлятися залежало часом саме життя. У кожній географічній точці він помічав і запам’ятовував те, що стосувалося манери спілкування, свободи й несвободи мови і взагалі «життя слів». Цей талант настоятеля приходу Пресвятої Трійці помітив і належним чином оцінив патріарх Йосиф. Згодом отець Любомир стане його «послом».
Хоч яким було перше враження отця Любомира від патріарха, уже 1969 року він опинився поруч із Йосифом Сліпим у Римі.
До італійської столиці майбутній патріарх приїхав закінчувати богословські студії, пов’язані з вивченням спадщини східної церкви. У Нью-Йорку він не зміг знайти для цього можливості, але вона була в Римі, де отець Любомир побував на освяченні собору Святої Софії. Поділившись із патріархом своїм бажанням учитися далі, Гузар заручився його підтримкою у намірі перебратися до Рима. Йосиф Сліпий — освічена людина, колишній ректор богословської академії — високо ставив науку і цінував людей, готових навчатися. Окрім того, отець Гузар був саме такою людиною, яку патріархові хотілося мати «під рукою», у своїй команді.