— Как же ты попал к нам? — пита о. Яким.
— Владыка, значит, дядька мне, так я и прибыл. Он изволил послать меня сюда женихом. Вот те и билет...
З цим словом вийняв папір із бриля і подає.
— Эта деревня, ведь. Селедки зовется, — додав далі Тимоха.
Не втерпіла попадя, зареготалась і пішла в валькир, як там звуть.
— Ишь, баба! — каже Тимоха. — зубы скалит) — і додав: — У тебя ведь, бачка, девки-то есть?
— Та єсть же.
— Нутка выводи! Аль нету! дай одеться.
— Изволь, одевайся! — озвавсь о. Яким, і дума собi, — що то з цього вийде?
Сів Тимоха на помості і став розмотувать волоки; скинув личаки, далі ормяк, зоставсь в одній сорочці. Тоді до чамайдана, сюди-туди потяг ремінячча і вийняв чоботи та й взувся: за тим сюртук вийняв і решту вбрання; вдягнувшись, як належить, попросив гребінця. Дали йому гребінця. Як зовсім причепуривсь, тоді каже:
—Ну! теперя что? брав молодец? Нічого собі, — озвавсь о. Яким.
— Вестимо ничего! А девкам-то твоим полюблюсь?
— Це вже побачимо.
— Нутка показывай их и побачим. Мой дядя, владыка то-ись, изволил похвалить их — хороши, мол, бери, — говорит.
Відхилив о. Яким двері в сіни і гукнув;
— Ганно!... і ти, Мотре! ходіть сюди!
— Вот и девки, — каже він Тимосі, як ті ввійшли.
— Это ведь служанки-то?
— Тебе ж девок нужно было?
— Нету! ты мне поповен покажи!
— А то в нас панянки звуться!
— Так панянков показывай! Всё одно — хлеб и пирог.
Зареготали дівчата і пішли в пекарню, а о. Яким у валькир.
— Гей! дівчата! — сказала паніматка, як ото пішла в валькир регочучись, — вона аж до сестрів прийшла. — Гей, дівчата! — каже, — прислав вам владика богослова!
— С-с! — засичала Орися і закрила лице руками, а Мася байдуже.
— То не для мене, — каже вона. — А гарний він? — запитала.
— Такий гарний, що куди! — заговорила паніматка, — ось ідіть подивіться.
Кинулись вони всі три — бо й Текля побігла — і дивляться в двері. Тимоха якраз личаки скидав.
—Оце-о? — питає Мася.
— Він самий, — відказала паніматка.
— А хай же йому все зле та нехрещене!.. оце богослов?
— Таже богослов!
І почали кихкать всі чотири.
— Це твій! — каже Маси Орисі.
— Ні, це твій, бо ти старша, — озвалась Орися.
— Ні, — показала паніматка на Теклю, — це її буде!
— А хай він скрутиться! — озвалась ця, — це Масин! а я ще мала.
— Ні, твій! — озвалась Мася, — а я за богослова не піду. — Засоромилась Текля і пішла, а ті регочуться. Як чують, о. Яким іде. Вони й шурнули далі, аже не потовпляться в двері.
— Куди ви? куди? — заговорив панотець, — прибирайтеся-но та виходьте!
— Що там таке? — заговорила стара, йдучи насупроти.
— То архирей богослова прислав, — каже о. Яким.
— Господи, слава тобі! — заговорила вона, хрестючись, і додала: — покійні татуньо було все кажуть нам: якби ви, діточки, в монастир пішли, то лучче б було: зійде син божий судити, то з чим перед його станете? От і я вам, діточки мої, раяла б у монахині. Що вам з того віддання? отак бідувати, як я? Та ще якби лиш це! А то смерть зближається, а я ніколи за тими клопотами не вспіла і богу щиро помолиться. Господи-господи! — закінчила, — не дурно покійні татуньо було розказують, що женські душі скакатимуть у пекло, як іскри з кременя від доброго кресала. Абож, дітлахи не допечуть? Проклинаєш, то й пробиваєш дорогу в пекло, та ще й на саме дно. Господи-господи, прости мене! — заговорила далі, звівши очі догори.
Довго панянки не хотіли виходити, а найбільше Мася; та о. Яким як почав, як почав, що так не годиться, бо прогнівите владику, то вони й почали збиратись.
— Я вийду до його, — каже Мася, — але чорта з'їсть, що за його вийду!
— А я, думаєш, вийду за його? — каже Орися.
— Он хто вийде — показала Мася на Теклю, — бо й мовчить, — каже.
— Та хай він сказиться! — озвалась Текля. —Що вам таке сьогодні! — І знов вийшла собі.
О. Якима вже не було тут, як панянки отак гуторили: він пішов до Тимохи. Паніматки також не було: вона понесла закуску, та там і зосталась. Тільки поприходили дівчата з пекарні — Ганна й Мотря.
— То до жениха так прибираєтесь? — кажуть. — Бог зна що! От би й не виходили! — І почали приставлять, як він хрестився, як сідав, роззувався, прибирався — та аж покачуються від сміху. Ввійшов о. Яким.
— Та годі вам, — каже, — виходьте вже котра; ато він почина вже сопіти.
— А як зветься? — пита Мася.
— Тимоха, Єгоров син.
Аж душаться всі та пригадують.
— Чому не Єгорка? — одна каже.
— Та Єгорка єсть — Єгоров же син! Он чому не Афонька? — І почала рохкати... Тимоха тимчасом затирав печену курку, що на стіл подали.
От вийшла Мася, що зоря зійшла. Само собою вона не думала вийти за жодного богослова, та за Тимоху й не кажи, а вийшла тільки, щоб вчинить волю о. Якима та не прогнівить владики.