— Будь ласка, мілорде! Ще! Я не боюся.
Але граф боявся, бо його власне бажання швидко посилювалося. Він розумів, що треба негайно зупинитись, інакше він візьме її просто тут і зараз.
— Кат! Люба! Послухай мене. Я починаю занадто вже хотіти тебе. Якщо я не відішлю тебе від себе зараз, я не здужаю утриматись і заволодію твоїм солодким тілом.
— Будь ласка, мілорде, я теж хочу вас. Візьміть мене зараз!
Якби на її місці була інша, він охоче погодився б, але це була Кат, його незаймана наречена, у якій тільки пробуджувалися радощі любові.
— Ні, любенька. У ранковому світлі все матиме інакший вигляд. Якщо я зараз украду твою цноту, ти згодом зненавидиш мене за це.
Він зітхнув і, натягнувши на неї сорочку назад через голову, відніс наречену до її ліжка та ніжно вкрив ковдрою.
— На добраніч, кохана, — прошепотів він, зачинивши за собою двері.
Кат Хей тихенько лежала в теплому ліжку, дослухаючись до звуків зимової ночі. Вогонь палав, ледве потріскуючи. Ухнула сова — і їй відповів вовк. Тепер вона збагнула, про що говорила мати. Зрозуміла вона й Айліс і відчула якесь співчуття до кузини Фіони. Вона повернулася думками на півгодини назад. Її груди налилися, і дівчина почервоніла. Решту ночі неспокійний сон змінювався для Кат Хей неспокійним безсонням. Її молоде тіло жадало дотику нареченого.
Коли наречені зустрілися вранці, щоб проїхатися верхи, він привітав її так само, як звичайно. Вона наслідувала його приклад, а коли вони опинилися на безпечній відстані від замку, повільно повертаючись до нього, проказала:
— Я не шкодую про те, що сталося минулої ночі.
Її наполегливість викликала в нього усмішку.
— Та немає про що шкодувати, Кат. Ми лише цілувалися й пестили одне одного… Це споконвіку невинна річ для всіх закоханих.
— Я знову прийду до тебе, — сказала вона.
Він захихотів.
— Ти залишатимешся у своєму ліжку, як хороша дівчинка, — наказав він, — або я не відповідаю за свої дії.
Вона закопилила губу.
— Я не залишатимуся без тебе.
Він поглянув на неї й здивувався: вона говорила цілком серйозно. «Боже мій, — подумав він, — вона просто тигриця!» — і суворо мовив:
— Якщо ти мене не послухаєшся, я візьму різку з ліщини й відшмагаю твій гарненький задок. Я не жартую!
Того вечора вона знову прийшла в його кімнату. Простягнувши йому різку з ліщини, вона скинула свого плаща. Кат була зовсім гола. Він кинув різку в полум'я і, притискаючи наречену до себе, пристрасно поцілував її, а пальцями почав гратися між її ногами. Вона тихо застогнала, не зупиняючи його.
Святкування Дванадцятої ночі скінчилося, і кузени роз’їхалися по домівках. Граф наполягав, щоб Катріона повернулася до Ґрейгевена на кілька тижнів, а потім приїхала до Ґленкірка на їхнє весілля. Кат не хотіла їхати. Вона щоночі приходила до Патрикової кімнати, і він відчував, що як не втече від тортур, які вона влаштовувала для нього, то зробить те, про що вони обоє пошкодують.
За два тижні до весілля вона повернулась, а з нею привезли і її посаг: одяг, коштовності, постільну білизну й меблі. Наречену переселили в покої графа й графині Ґленкірка, до яких належала й Патрикова кімната — молодий граф був у відчаї. На дверях між спальнями ніколи не було замка. І якби він поставив його тепер, це викликало б непотрібні пересуди. Першої ночі по її поверненні він допізна базікав з Адамом, сподіваючись, що, коли прийде, Кат спатиме.
Нарешті він побажав братові на добраніч і пішов до своєї кімнати. Двері між кімнатами були прочинені. Патрик прислухався, але не було чути ані звуку. Швидко й тихо він роздягнувся.
— Патрику, — її голос був ніжний-ніжний.
Він повернувся й побачив, що вона стоїть у дверях між кімнатами. Вона була гола, так само як він. Кат простягла до нього руку, і Патрик застогнав.
— Ходи, коханий. Моє ліжко вже тепле.
Несила було відвести очей від її прегожих великих персів і чуттєвих довгих ніг. Темно-медове дівоче волосся спадало важкою густою хвилею нижче від її тонкої талії. В очах у неї вигравав блиск, якого він ніколи раніше не бачив.
— Якщо цієї ночі я опинюся у твоєму ліжку, Кат, вороття вже не буде. Я вже не гратимусь із тобою. Якщо сьогодні я залізу до твого ліжка, моя люба, я заберу твою цноту. Не сумнівайся навіть! Я закінчу те, що почав!
— Ходімо, Патрику. — Вона попрямувала до своєї спальні.
Він пішов за нею.
— Ти впевнена, голубонько?
Вона повернулась і поклала руку йому на груди, посилаючи його тілу гарячу хвилю.