Елікс згадала, що Джералд безтурботно залишав свої ключі на серванті внизу. Вона принесла їх і спробувала один по одному. Третій ключ підійшов до шухлядки столу. Елікс нетерпляче висунула її. Там лежала чекова книжка й шкіряний гаманець, добре напханий банкнотами, а біля задньої стінки — жмут листів, перев’язаний стрічкою.
Уривчасто дихаючи, Елікс розв’язала стрічку. В обличчя їй вдарила кров, вона кинула листи назад у шухляду, засунула й замкнула її. Ці листи були її власні, написані нею Джералду Мартіну, ще до одруження з ним.
Потім Елікс взялась до комода, але зробила це вже швидше від бажання відчути, що вона нічого не проминула, ніж сподіваючись знайди те, чого шукала.
На її роздратування жоден ключ із Джералдової в’язки не підходив до потрібної їй шухляди. Проте Елікс не хотіла .миритися з поразкою. Вона пошукала в інших кімнатах і принесла ще цілий набір ключів, й роздратування змінилось задоволенням, коли ключ від шафи, що стояла в. кімнаті для гостей, підійшов до комода. Вона відімкнула шухляду й висунула її. Там не було нічого, крім брудного згортка газетних вирізок.
Елікс полегшено зітхнула. Проте переглянула вирізки, бо Ві кортіло знати, якими це справами її чоловік цікавиться настільки, що завдає собі клопоту зберігати запилюжений згорток. Майже всі вирізки були з американських газет семирічної давності, і йшлося в них про судовий процес над знаменитим шахраєм і двоєженцем, якимсь Шарлем Леметром. Цього Леметра підозрювали в тому, що він убивав своїх жінок. Під підлогою одного з будинків, які він наймав, було знайдено кістяк, а майже про всіх жінок, з якими він «одружувався», нічого більше не було чути.
Він захищався від висунутих проти нього звинувачень з неабиякою майстерністю, йому допомагав один з наиталавовигіших юристів Сполучених Штатів. По всій справедливості суд мав би винести вирок «Провину не доведено». Проте за браком доказів Леметр був визнаний невинним у скоєнні злочину, який карається смертю, однак засуджений до тривалого ув’язнення за інші висунуті проти нього звинувачення.
Елікс згадала і загальне збудження, спричинене тоді тим судовим процесом, і сенсацію, що її викликала втеча Леметра десь років . через три після присуду. Його так і не впіймали. Особа цього чоловіка, його дивовижна влада вад жінками довго обговорювались свого часу англійськими газетами так само, як його збудливість у суді й пристрасні заперечення вини. Відзначали також раптові колапся — через хворе серце, хоч необізнані люди приписували їх його акторським здібностям.
В одній з вирізок, що їх Елікс тримала в руках, був портрет бородатого, схожого на вченого джентльмена, і нова заходилась розглядати його.
Кого ж нагадує їй це обличчя? Елікс раптом з жахом зрозуміла, що на вирізці не хто іншим, як її чоловік. Очі й чоло дуже нагадували Джералдові. Мабуть, через цс він і тримав у себе .цю вирізку. В замітці поруч із фотознімком говорилось про деякі цифри, знайдеш в записній книжці обвинуваченого, і твердилось, що то дгтн, коле він розправлявся із своїми жертвами. А якіїсь жінка, що давала свідчення впізнала підсудного по родимці на зап’ястку лівої руки, зразу біля долоні.
Елікс упустила додолу вирізки і аж поточилась. У її чоловіка на лівому зап’ястку, трохи вище долоні, був маленький рубець…
Кімната попливла перед її очима. Згодом вона дивом дивувалась, що так зразу й беззастережно повірила у свій здогад. Джералд Мартін — це Шарль Леметр! Повіривши, вона тієї ж миті сприйняла це як належне. Розрізнені уривки недавнього минулого вихором закружляли в її голові, наче фрагменти мозаїки, складаючись у суцільну картину.
Гроші, заплачеш за будинок, — її гроші й більше нічиї, цінні папери на пред’явника вона довірила зберігати йому. Стало зрозумілим навіть справжнє значення u сну. Десь глибоко в душі якесь її друге підсвідоме «я» завжди з; побоюванням ставилось до Джералда Мартіна й воліло бути подалі від нього. І її другому «я» хотілось, щоб їй на допомогу прийшов Дік Віидмровя. Через це вона й була здатна сприйняте правду про свого чоловіка так легко, без сумнівів і вагань. Їй судилось стати ще однією жертвою Леметра. І, мабуть, дуже швидко.
У неї вихопився вапівздушений крик, коли вона дещо згадала. Вівторок, о дев’ятій годині вечора. Підвал з підлогою, вимощеною кам’яними плитами, які так легко підняти! Колись він уже поховав одну з своїх жертв у підвалі. Усе було заплановано на вечір — це божевілля! Ні, вчинок логічний. Джералд завжди робив записи про намічені справи, а вбивство було для нього звичайним ділом, що нічим ие відрізнялось від інших.
Але що х урятувало п у вівторок? Чи вій пожалів її в останню хвилину? Ні. Відповідь на це запитання ве загаялась: рятівник — старий Джордж.