— Мені доручено коротко переказати вам суть нашої найголовнішої проблеми. Вона визначається вашим головним лихом. Землі бракує енергоносіїв. Катастрофічно бракує. Ніякі атомні, теплові, альтернативні, джерела на покриють цього дефіциту. І тому ми вирішили, розвиваючи нашу гуманну сиріуську політику допомоги відсталим цивілізаціям, прийти вам на допомогу. В трьох місцях світового океану на місцях тектонічних розломів, про які згадував наш старший «брат», в трьох місцях витоку земної плазми ми споруджуємо грандіозні підводні енергоцентри. Перший — тут. Вважайте, що він уже готовий до пуску. Плазма дасть нам мільярди кіловат-годин електроенергії, плазма вирішить на сотні років всі ваші промислові, біологічні, побутові проблеми. Тут, під нами розмішені силові установки колосальної потужності, тут плазмові хвилі незабаром перетворяться в електродинамічні імпульси і потечуть до вас: спочатку в Севастополь, далі в Крим, ще далі на північ по територіях України і Росії, а затим і Європи. Такі ж донні океанічні станції незабаром ввійдуть в дію в ареалі Бермудського трикутника, де вихід плазми вдвічі більший, ніж біля Севастополя, й тому Бермудська енергосистема покриє всі потреби Америки. І ще через рік запрацює станція біля Гренландії, і від неї потоки енергетичних струмів виллються на Африку.
Віруньці віриться, і не віриться в мовлене діловим інопланетянином. Дуже вже казковий план намалював цей «рожевий».
— То ми зараз перебуваємо на такій станції? — своїм дзвінким, майже дитячим голосом запитує вона. — Як вона тут виникла? З яких матеріалів ви її спорудили? Чому ми, земляни, не бачили в морі ніяких робіт, не чули ніякого шуму?
— Я не можу пояснити вам того, чого вам не дано зрозуміти, — передає гостям в розум і душу свої слова-відповіді інопланетний інженер. — Все загалом дуже просте. Нам допомогла в цьому сама Земля, сам океан, сама плазма з її безмежними тепловими ресурсами. Нашим інженерам варто було зануритися в морські глибини зі своїми механізмами — звісно, привезеними сюди з далекого Сиріуса — й далі весь технологічний ланцюжок вибудувався сам собою. Ми занурювалися все глибше в дно моря, ми переробляли мільйони тон кварцю, масу морської води, ми під тиском вдавлювали в земні розщілини всі шлаки, весь непотреб, всі дими, і ось, як бачите, під дном Чорного моря виросла перша енергостанція. Запевняю вас: вона фактично уже діє і через кілька днів, може, тижнів, почне переганяти електрострум в Україну.
Йому важко не повірити. Гості повеселішали. Почуте, при всій своїй неймовірності, враз здалося досить простою річчю. Тепер і настрій у всіх покращав. Наддалося й апетиту. Хтось перший потягнувся до космічних страв. Комусь закортіло випити з прозорих карафок. А Віруня вже ладна й пересісти до столу господарів (якщо, звісно, вони запросять її!) та погомоніти з ними по-людськи. Та проголосити тост за... Ну, хай не тост, а побажання, хай подяку від усього людського роду за цю святу справу, яку вони, мудрі сиріусці, задумали на Землі, виконуючи свою славну гуманітарну програму.
— Послухай, сонечко моє, — шепоче до неї Теренс з хитруватим виразом на обличчі, — якщо вони такі чудодії, то, мабуть, у них є і дещо міцніше за цю рожеву воду. Я певен, що вони куштували американське віски або російську горілку. Ти сміливіша, запитай' головного «космічного брата»...
Виявилося, в підводному царстві господарі вміли чути не тільки слова, а й думки. За кілька хвилин позаду Теренса і Віруні майнула рожева пляма, гарне жіноче личко (правда, закамуфльоване рожевою поволокою) схилилося над ними, і на столику з’явилася нова пляшка. Була вже відкоркована й дуже ароматно пахла. Такі ж пляшки виросли й на столі господарів.
А щоб не гомоніти зайвого, молодий інопланетянин налляв собі в склянку пекучого питва і перший виголосив (жаль, безгучно) промову-тост:
— Бажаємо вам, художникам, мати не тільки енергію для життя, якою ми хочемо забезпечити вас, а й енергію для творчості. Бо вам бракує, крім енергоресурсів, ще й великої гармонії душі. А гармонію може породити лише краса (здається, так висловився один ваш відомий письменник в далекі минулі часи). На Сиріусі краса і мистецтво, гармонія і дух любові панують над усім, хай вони запанують і у вас. Тож піднімаю свій келих за те, щоб на вашій планеті володарями всього стали ви, художники!
Банкет тривав до безконечності, розмах його воістину нагадував розмах земних фуршетів. Віруні вже й захотілося додому. Гарно було тут, солодко, а втім дома було краще. Та й до туалетику не завадило б зробити екскурсію, все ж таки у жінок такі проблеми вирішуються непросто.
Аж раптом в залі зчинилася метушня. Якісь нові інопланетці обступили головного «Космічного брата», біля їхнього стола відчулася нервозність. По якимось часі головний «Космічний брат» взяв слово і з суворим, кам’яним лицем виголосив (думками, звісно) прощальний тост:
— Сталося непередбачене, дорогі земні друзі! Ми не хотіли б вас турбувати і псувати вам настрій, одначе вгорі виникла загрозлива ситуація. Зараз ми відправимо вас підводним крейсером до Севастополя. І попросимо переказати командуванню військово-морської бази про появу ворожих сил! Вони за кілька днів завдадуть удар по кримській землі.
Голос старшого господаря (що звучить кожному з гостей у душі) таїть у собі справжню грозу. Тим паче, що ідеться про напад ворога на славний Севастополь, про життя рідного міста.
Гості підводяться.
Тільки Віруня воліє знати всю правду і гукає на весь рожевий зал до столу планетарних повелителів:
— Скажіть правду, що там? Хто нападе?
Пояснення коротке: «сірі» НЛО наготували грандіозну акцію вторгнення до Криму тисяч і тисяч бандитів східної коаліції, їх висадять з кораблів, ті кораблі вже пливуть до головних кримських міст, пливуть начебто з мирною метою, як торгівельні судна, як пасажирські лайнери, і щойно вони висадяться на кримській землі, як по всьому Криму почнеться війна під священним гаслом газавату, себто війни проти Росії.
Про смачні страви вмить забуто. Годі ж бо! Хутчіше добутися додому, в цьому підводному палаці вже незатишно, художники юрмляться біля стін — дверей тут немає — настрій у всіх майже панічний. Рожеве світло їх дратує, невідомість вганяє в паніку. Ворог суне до Севастополя!
Якась сила враз повертає Віруньчине обличчя до столу господарів, і в голові її озивається вибачливий голос головного оранжевого повелителя.
— А вас, сестро Віро, і вашого друга Теренса Реттігана ми просимо залишитися. Тільки не хвилюйтеся. Ваше життя нам дорожче за власне, і ваша честь вища за нашу власну. Ваші друзі вже сідають на підводного човна, про них нема чого турбуватися. Але ви, сестро Віро і брат Теренс, допоможете нам.
Та ж сила змушує Віруню і Теренса ступити кілька кроків до головного господаря. Ось він іде їм назустріч. Під рожевим серпанком видно вродливе обличчя його, високе чоло, дуже широкі, розкосі очі, викривлені в усмішці губи. Хай сестра
Віруня не переймається лихом... Себто хай вона не вдається до паніки, кораблі бунтівників з’являться перед кримським берегом не раніше завтрашнього вечора, і з ними ще легко впоратися. Закрити порти, провести перевірку всіх пасажирів, підозрілих негайно арештувати!
Віруні легшає на серці. От тільки нащо їх залишено?
Головний господар вказує на свій стіл і запрошує сісти. Сідає сам. Біля нього стоять його помічники. Віруні так дивно бачити перед собою оцих химерних людей, бачити і усвідомлювати, що вони ж наче й люди і водночас зовсім не люди, і дивуватися їхній спромозі вести таку дивну балачку на українській і англійській мовах водночас.
— Скажіть, що ми можемо зробити для вас? — з повною довірою запитує Віруня.
— Проблема виявилася складнішою, аніж нам здавалося спочатку, — по-діловому говорить головний рожевий. — Починається велике лихо всієї планети Земля. Воно готувалося довгими тисячоліттями, і в основі його лежить біологічний рефлекс людини до постійного харчування. Цей рефлекс породив другий рефлекс — хапальний, себто жадання відбирати у природи і в інших людей якомога більше всього корисного, потрібного для живлення, вдягання, побутових потреб. Сьогодні дві величезні групи людей на планеті не можуть поділити цю ж планету з усім її багатством. Поступається в силі і технічних можливостях Східний Союз Держав, тому він уже не може чекати і вірити в великий гуманізм вашої так званої ООН. Та найбільше лихо в тому, що Східний союз оволодів ядерною зброєю. До того ж він перенаселений, надлишок людських ресурсів штовхає його до розширення територій, і в цьому йому допомагає не тільки зброя, а й релігія, яка, будучи в основі дуже гуманною і благородною, дає змогу масам не боятися смерті. Я не дуже плутано веду мову? Ви мене розумієте?