— Щось у вас забагато «космічного» в вашій розповіді, шановна пані Віро, — доброзичливо усміхається Президент України, людина з почуттям гумору і водночас умінням вловлювати за будь-якої ситуації проблиски істини. —Повторюю, я звик покладатися на реальні докази. Поки що ви оперуєте більше емоціями.
— І ви теж не вірите! — спалахує мало не з відчаєм Віруня.
— Хочу вірити. ” Президент нахилився до Віруні. — Поки що єдиним реальним фактом для мене є сторожовий корабель «Салют». Тож пропоную: зустрінемося там по обіді. Прямо на борту. Я дам вказівку, і вас пропустять.
— Ви дозволите мені запросити на розмову мого американського друга, товаришу Президент?
— У нас тепер кажуть: пан Президент, — тактовно поправив жінку український лідер. — Але я не певен, чи це обов’язково потрібно. Як ви гадаєте, люба моя?
У Віруні щось тенькнуло в серці. Може, це була її доля, її остання надія.
— Пане Президенте, маю до вас одне прохання... особисте моє прохання. — Помітивши, як Президент зиркнув непомітно на годинник, Віруня зважилася. — Мій американський друг хотів би забрати мене з собою в Америку, але я б не хотіла їхати з ним так...як просте дівча...
— Одружіться.
— Треба владнати десятки формальностей, стільки паперів, довідок, канцелярських печаток... Може, ваше слово, пане Президенте?
— Це можна, — сказав Президент. — Я чув, що ваш друг Теренс Реттіган син могутнього магістра «Мажестік-12». Тільки не забувайте, яка це організація, скільки лиха ми мали від неї.
— Космос змінив його, товаришу, пробачте... пане Президент.
— Космос, Космос... Гаразд, я буду з дружиною, вона вам допоможе, це в її парафії, — по-діловому сказав Президент і рушив до виходу.
* *
У барона Реттігана зовсім підупав настрій. Він мав розмову з Каліфорнією, зі своїм штабом, і йому доповіли, що більшість ордена «Мажестік-12» не схвалює його дій.
Ідіоти! Йолопи! Вимагають крутішої лінії щодо слов’янства! Костисте, старече тіло барона опустилося в крісло, вкриті густим ластовинням руки звисли до підлоги. Безнадія, цілковита апатія. З цими руськими каші не звариш, але й свої гнуть не ту лінію. Що робити? Єдиний порятунок в Україні. її Президент перший відмовився від ядерної зброї. Мудра людина. Йому вистачило глузду зрозуміти, що далеко на атомних терезах не заїдеш. Космос не допустить! Нізащо!
Згадалася розмова з сином-художником, який мав нагоду глянути в вічі самому космічному Богові. Зараз тільки з ними, з «космічними братами», — твердо заявив син. їхні попередження, їхній порятунок — то єдиний шлях порятунку і для нас. Де він зараз, Теренс? Негайно побачитися і негайно щось вирішувати.
Ось і дзвінок, наче син почув батькові думки. Одразу проінформував батька про засідання Президентів. Ситуація не з кращих, мабуть Москва й Київ захряснуть в довгих перетрактаціях, перспектив на спільні дії поки що не видно. І, мабуть, Києву доведеться брати справу в свої руки.
— Якщо хочеш, батьку, я познайомлю тебе з українським Президентом, —' гукнув бадьоро в трубку син. — Приїжджай на «Салют». Він буде тут.
Старий підвівся з крісла. Синів голос його трохи збадьорив. Схопив першу ж машину на вулиці і помчав до причалу. Вартові при вході на базу, побачивши солідну перепустку з підписом самого командувача, виструнчилися перед американцем. Віруня і Теренс чекали його біля трапу.
— Тату, — кинувся до старого Теренс, — Президент уже тут. За півгодини розмова з Космосом.
— Дай мені поцілувати руку цій милій дамі, — потягнувся до Віруні старий Реттіган. — І якщо можеш, на кілька слів... Мадам, ви нам вибачте. Дуже важлива справа, — пошепки став переповідати події дня Пауль Реттіган. — «Мажестік» бунтує, їм мало банків і мало крові. Не хочуть визнавати союзу з Росією. Вирішуй, як бути? Ти — майбутній Президент ордену!
— Тату, я покохав оцю жінку, — кивнув на Віруню Теренс. — І готовий заради неї віддати всі президентства світу. Що ти хочеш від мене, тату?
— Вирішуй, як нам бути: оголошуємо війну Союзу Східних Держав чи ні?
— Я ні з ким воювати не хочу, тату.
— Але ти Президент «Мажестік-12», в твоїх руках мільярди. Я боровся за них все своє життя.
— Любий татусю, я лишаюся тут.
— Що? В цій варварський країні? Ти, який маєш двадцять вісім мільярдів доларів на своїх рахунках? І відмовляєшся від такого багатства?
— Мені вистачиь тих акцій, які я поклав в женевські банки. І взагалі, це вельми непристойно шепотітися отак в присутності жінки. Міс Віруньо, я перепрошую, ходімте до командира корабля. Серж, мабуть, заждався нас в ходовій рубці.
Серж був не в рубці. Серж сидів у своїй каюті з високими гістьми — Президентом України і його дружиною Людмилою Іванівною. Чекали сеансу розмови з «космічним братом», обіцяної рівно на шосту вечора. Червоно-багряна куля була уже відкрита, її палюче око втупилося в півморок каюти.
Гості знали, що розмова буде по-суті мовчазною, кожен має почути колос Космосу у собі, в своєму серці і в своєму розумі. Іншого контакту поки що не було.
Тихенько ввійшли Віруня й син та батько Реттігани. Ясно, їм було дозволено бути присутніми на сеансі. Вони сіли на койці і завмерли. Віруня непомітно зиркнула на Президента. Вираз обличчя мав ледь іронічний, ледь зверхній. Але ображати господаря не хотів. У кожного свої дивацтва. Послухаємо й Космос.
І враз багряне око нервово затріпотіло. Потім наче пригасло. І миттю запалахкотіло кривавим, вимогливим багрянцем. Президент зсупив брови, стиснув губи. Тиша була довга, в ній пробивалися далекі голоси з палуби, кроки, шуми моторів. Кривавиця в багряному оці густішала і зненацька озвалася в душі Президента рівним голосом.
Голос вимовляв українські слова:
«Нам шкода, що дві братні держави не знайшли сьогодні спільної мови. Парадигма політичного мислення Росії досі лишається в сфері імперських нахилів. Україна зрозуміла головне: кожна планета є членом сім’ї Космосу. Спасибі вам за це, земляни-українці! Спасибі вашому Президентові, вашому уряду! Ми розуміємо, що ви всі досі не припускали нашого існування. І ваш Президент мав сумніви. Жаль! Ви, жителі землі, досі не втямили простої істини: можна заборонити ядерну зброю, її випробування і її виробництво, але нікому несила перекрити шляхи ядерної контрабанди. І ось маєте: до ваших берегів, як ми й попереджали ваших представників, наближаються кораблі: з найманцями і ядерними матеріалами. Ще раз змушені застерегти вас: це шлях до великої катастрофи! Якщо
Крим перетвориться на таємну майстерню ядерного виробництва, Космос буде змушений вжити рішучих заходів. Інакше «сірі» HJIO підпалять космічне багаття Всесвіту. Стережіться, земляни! Час не жде!
Надто звертаємося до вас, кримчан. Ви закохані в своє море, воно робить ваш півострів схожим на плавуючий корабель вічності, дає вам силу духу і погляд у світи. Та чи не час вам згадати, що море може бути не лише вісником радості, а й приносити грозу? Надто його глибини. Скільки разів у них затаювався підступний ворог, як легко в його глибинах ховатися підводним човнам нежданого агресора.
Але ж не забувайте і про героїзм мореходців, і хай їм буде від вас вічна шана. В нашому сузір’ї, надто на планеті С-17, моряки завжди тішилися і тішаться славою героїв.
А ви? Чи. не забули ви, земляни, що ніде людина не може виявити стільки героїзму, як на морі? Чи не забули ви сотні й тисячі підводних суден, які потонули в світових океанах і морях, і з ними пішли в небуття прекрасні душі і полум’яні мрії?