— Звісно, — похмуро буркнула собі під ніс Еріка, зачиняючи двері. — Щось сьогодні забагато розмов про моє походження. Незабаром почуватимуся просто принцесою!
Гарний настрій враз її полишив. Нічого, вона все одно сьогодні вшиється із замку, що б не казала стара Кет! Вона зійшла на другий поверх, без жалю розштовхала своїх сонних братів. Бранвен, як завжди, почав лаятися спросоння: мовляв, чого це їх підняли вдосвіта. Еріка тільки посміювалася, стягаючи з хлопців спільну ковдру зі шкір, якою бідолахи вкривалися. Зрештою Бран протер очі, невдоволено забурмотів і почав нишпорити під лежанкою, шукаючи свої чоботи. Гіл мовчки вдягався. Він взагалі був боязкий і скромний, а це засмучувало батька. Якщо Бран у свої вісімнадцять уже мав вигляд справжнього чоловіка, високого й кремезного, то, дивлячись на Гілберта, навряд чи можна було сказати, що він молодший за брата лише на рік. Худенький і хворобливий, він здавався підлітком. Гіл не любив битися, перед вправами на мечах і списах віддавав перевагу грі на сопілці. Щоправда, і грав на ній божественно. Слухати його приходили з найдальших сіл, запрошували грати на святах, і Гілберт по праву пишався своїм умінням.
— Агов, лежні! — лунко гукнула Еріка, дражнячи братів. — Ми з Кетрін уже наносили води, а піч розтопити нема чим. Скільки ж можна спати? Хіба справжні лицарі можуть припустити, щоб леді сама тягала цебра? Ваш обов'язок — допомогти нещасній шляхетній панянці, до того ж, власній сестрі, — вона стражденно звела очі до стелі, та по тому швидко показала Брану язика. — Може, тому тебе й не приймають у лицарі?
Остання шпилька призначалася старшому братові. Бран, який давно вже мріяв бути посвяченим у вищий військовий стан, обурено пожбурив у неї подушкою. Вона спритно ухилилася від важкого вовняного валика і скорчила ще одну кумедну пичку. Миттєво витягла з кишені заздалегідь прибережену шишку та поцілила Бранвену просто в ніс. Не чекаючи, поки той остаточно прокинеться та завдасть їй перцю, заливаючись реготом, прожогом вискочила з кімнати. Такі жартівливі сутички відбувалися між ними щодня. Еріка завжди знаходила привід покепкувати з надто серйозного, на її думку, Брана, чи пожартувати з довірливого Гілберта. Вони в Тейнделі жили дружно, хоча їхню родину й не можна було, напевне, назвати звичайною.
По смерті матері батько змалечку вчив її захищатися, й виховання Еріки навряд чи відрізнялося від виховання хлопчиків. Навпаки, вона користувалася ще більшою волею, оскільки була найнепосидючішою дитиною. Саме вона, а не Бранвен верховодила в усіх дитячих витівках, які вони влаштовували. Частенько Кет, витягаючи заплакану трійцю з якогось неймовірного місця, лише безпорадно спліскувала руками: як таке спало на думку звичайній дитині? Спершу братам добряче діставалося за те, що вони втягують маленьку сестричку в свої пригоди, але невдовзі сер Родерік з'ясував, хто ініціатор усіх неподобств. Однак Еріка, незважаючи на найсуворіші заборони, не полишала своїх витівок. Просто не могла впоратися з власною непосидючою вдачею! Можливо, якби поруч була мати, то змогла б вплинути на неї, а так… Ніким не контрольована дівчинка цілими днями тинялася по замку, не знаючи, що його робити, й це виливалося в нескінченні витівки та вибрики. Скільки разів, після чергового покарання, на залитій слізьми подушці вона обіцяла собі, що більше не засмучуватиме батька й Кет! Але наступного ранку все повторювалося.
Ось і зараз Еріка збиралася порушити няньчину заборону та податися до лісу. Скільки можна! Вона працювала цілий ранок. Хай тепер Бран і Гіл допомагають старій Кетрін. А вона зовсім не хоче сидіти в замку такого чудового дня, тим більше, що думка про кролика не давала їй спокою. Печеня вже парувала в неї перед очима, так що дівчина навіть облизнулася. Вона принесе додому дичину, що б там Кет не казала!
Еріка спокійно могла впоратися з луком і мисливським ножем, трохи вміла фехтувати легким одноручним мечем, але її улюбленою зброєю була праща. Щоб натягти тятиву й тримати удар меча, потрібні дужі руки, а вона була досить тендітна. Еріка посміхнулася, згадуючи, як у дитинстві заливалася слізьми через те, що була найменшою. Нічого, зараз їй це навіть подобалося. Вона може прослизнути в найвужчу розпадину, легко втриматися на найтоншій гілці, та й стрибати по каменях так зручніше. Щоб упоратися з пращею, сили зовсім не потрібно. Зате необхідна влучність, а з цим у неї все гаразд. Вона могла вцілити зі ста ярдів у маленьке дике яблуко й частенько вигравала в дорослих стрільців під час сільських змагань серед лучників.