Вихором увірвалася вона до себе в кімнату, схопила свою маленьку пращу та застромила її за пазуху. Слід було поквапитися, поки брати не спустились. Легко збігла сходами, обережно визирнула за двері. На подвір'ї нікого не було: видно, Кет порається в кухні, а Доллі в корівні. Біля воріт дрімав Муругий Піт, обгорнутий своїм незмінним пастушим чорно-білим пледом, який дістався йому за давніх часів від якогось шотландця. Піт хворів на ревматизм, і цей пухнастий подарунок дуже став йому в пригоді.
Дівчина прислухалася. З-під пледа чулося голосне хропіння. Власне, сонце вже давно зійшло, час був мирний, на стіні стояв ще один стражник, тож старому ніщо не заважало дрімати. Батько, їдучи, взяв із собою кількох людей разом із Джошем, начальником варти, й усі, хто лишився в замку, користувалися тимчасовою відсутністю старших, аби добряче виспатися.
Еріка тугіше затягла пояс на сукні та глибше запхала в кишеню шмат учорашнього коржа, який встигла непомітно поцупити з кухні. Швидко пробігла подвір'я, з натугою відімкнула хвіртку біля воріт і, намагаючись не збудити Піта, потягла стулку на себе. Важка хвіртка з дубових дощок огидно зарипіла, й стражник невдоволено забурмотів уві сні, пожував губами. Його кумедна, наполовину сива борода, за яку він, власне, й отримав своє прізвисько, загрозливо настовбурчилася, немов голки на спині в сердитого їжака.
— Теж мені страж! — весело прошепотіла Еріка, в'юном прослизаючи у вузьку шпару ледь прочиненої хвіртки. — Хоч цілий замок під самим носом винесуть, він і не помітить.
Вона опинилася за фортечною стіною, і в ніздрі їй відразу вдарив дух свіжого ранку та скошеної трави, який вітер приніс від пагорбів. Її руде волосся злетіло за плечима, й вітер радісно підхопив цю яскраву іграшку, почав захоплено бавитися нею.
Як завжди, коли їй вдавалося потрапити на пагорби, серце в Еріки переповнилося дурнуватим, невимовним щастям. Вона ледве стрималася, щоб не заспівати на повен голос якоїсь молодецької пісні. Кинула швидкий погляд назад і побігла вниз, по висохлій колючій траві, просто в долину. Замок Тейндел стояв на доволі високому пагорбі, що заступав вихід із долини до верхів'їв Тейну, який протікав унизу. Тому звідси відкривався чудовий краєвид. Цілу долину, вузьку, ніби вигнутий мисливський ніж, було видно, як на долоні. Десь далеко внизу виднілася купка землянок, укритих дерном, які нагадували звідси, згори, маленькі вулики. Там уже де-не-де підіймалися стовпи диму, сповіщаючи, що господині готують обід.
Сонце вже зійшло, і його не надто гарячі промені приємно зігрівали. Еріка, весело розмахуючи зірваною гілкою, перестрибувала з каменя на камінь і уважно стежила, щоб нога не застрягла в підступній розпадині. На цьому схилі можна було запросто поламати ногу, але це був і найкоротший спуск у долину, де починався ліс, і якщо вона хотіла встигнути повернутися додому до обіду, варто було поквапитися.
Раптом її увагу привернули кілька темних цяток, що рухалися внизу. Вершники! Хтось їхав у напрямку Тейндела. Еріка сховалася за великим валуном і сторожко примружилася, намагаючись розгледіти. Наступної миті в неї вирвалося розчароване зітхання. Так і є — це батько! І Джош із ним, і двоє інших хлопців, яких він брав із собою…
— Ну чому ти так рано повернувся? — засмучено прошепотіла дівчина.
Від прогулянки тепер доводилося відмовитись. Батько нізащо не дозволяв їй виходити з замку самій. Цікаво, що сталося? Адже він казав, що повернеться не раніше завтрашнього полудня.
— Піду-но я попереджу Кет, — сама собі сказала Еріка.
Вона гадюкою ковзнула на ледь помітну стежку. Цілий потік дрібних камінчиків посипався вниз, але дівчина не звернула на це уваги. Треба негайно повертатися, інакше не минути чималого прочухана.
Невеличка процесія в'їхала на подвір'я, до неї відразу кинулися нечисленні мешканці Тейндела. Еріка швидко підскочила до батька, випередила Бранвена та перша схопилася за повід його коня.
— Вітаю, татусю! Чому ти так рано?
Вона аж підстрибувала від цікавості. Сер Родерік посміхнувся.
«Хвалити Бога, він має задоволений вигляд і здається зовсім тверезим», — радісно подумала дівчина.
— Ми раді вашому поверненню, бароне, — вперед статечно виступив отець Годвін, який перед цим кинув на дівчину докірливий погляд.
Втім, було помітно, що й він жадає новин, і тільки суворе виховання втримує його в межах пристойності. Життя а Тейнделі було не надто багате на події, тому кожна новина очікувалася з нетерпінням і ще довгий час обговорювалася. Всі жителі маленького замку оточили барона і його супутників, радісно галасуючи.