— Віоло! Здрастуйте, ви мене пам’ятаєте? — гукнув мені, коли я уже спускалася сходами до бювету.
— А, Олександре! Ну, звичайно. Я ще не скаржуся на пам’ять.
— Дасте невеличке інтерв’ю? Так, для культурних новин…
Ми розмістилися поруч розкішного Стенвею, для красивих фотознімків. І цим привернули увагу усіх присутніх. Навіть, Голова обласної ради, що якраз проходив повз нас з делегацією, здивовано оглянув дівчину, яку знімала камера, — посміхнулася із підтекстом Віола. — А після інтерв’ю, я обстежила майже усю готельну площу, побувавши і в ресторані, і в басейні, і навіть у тренажерній залі, та зиркнувши на годинник, вирішила, що вже час переодягтися і повернулася до виділеної комірчини.
Відчинила двері, постукавши, і від несподіванки аж заціпеніла. Приміщення було вщент заповнене оркестрантами і безнадійно прокурене ними ж. Я навіть не зрозуміла одразу, де подівся з вішака мій одяг. Та й сам вішак кудись безслідно зник.
— Панове, де ж моє плаття?!
— Віоло, а ти добре пам’ятаєш, що залишала його тут? — вирішив пожартувати один слинявий скрипаль.
— Із чого б це мені сьогодні вже вдруге нагадували про мою пам’ять. Я не жартую. Це моє особисте плаття, а не реквізит, — я вже починала нервувати від чого затремтів мій голос.
— Овва, — протягнув керівник оркестру і за сумісництвом диригент, — то не є добре дарма хвилюватися для вокаліста перед виступом. Хлопці, певно, понавішували свого добра на твій одяг. А ну, швиденько розгребли!
Оркестранти вмить демонтували гору одягу, що з’їла вішак. І на самому скелеті, зіжмакане, наче зі сумки човника, виглянуло моє нещасне вбрання.
— О, Боже, що ж мені тепер робити?! — у розпачі я сплеснула руками. — Я ж не можу виступати у сукні, пожованій крокодилом.
— М-да, ситуація, — прошепотів із розумінням диригент. — Зараз щось придумаємо. Ми ж у готелі. Тут обов’язково є обслуга, яка миттю випрасує твоє концертне плаття. Просто підійди до метрдотеля! — як само собою, порадив із посмішкою.
Вражена такою безпардонністю, я вискочила за двері. Мені хотілося плакати від образи і безпорадності. Я стояла, прикривши очі рукою, щоб не видати навколишнім свого внутрішнього обурення. Уяви собі, Катю, скільки б коштувало виправлення такої ситуації у «Ріксосі»! І навряд чи це можна було б здійснити швидко. Адже вдома прасування однієї чотириметрової спідниці мені займало півтори години, а у цій сукні їх було аж три, не беручи до уваги складності крою. Я була так зайнята своїми невтішними міркуваннями, що навіть, не помітила, як навпроти мене, у залі для прийомів, мій знайомий журналіст брав інтерв’ю вже у самого губернатора. Щастя, що він помітив моє збентеження. Я ще якусь хвилю помислила і, набравшись нахабства, поспішила на рецепцію.
Там мені з радістю обіцяли допомогти, подавши прейскурант послуг і повідомивши, що за терміновість береться подвійна оплата. Уважно вивчивши ціни, я взагалі впала у розпач. Бо зрозуміла, що та «халтурка», коштуватиме мені майже півмісячної зарплатні у театрі. У такому випадку, краще було залишилася вдома! Ні задоволення, ані грошей.
— Якісь проблеми? — раптом запитав чоловічий голос.
— Олександре?! Та так, робочий момент, — відповіла я, коротко описавши проблему.
Журналіст якраз проходив повз мене з усе тією ж делегацією Голови обласної ради. І губернатору, на його прохання, без розмов видали ключ від вільного номера неподалік бенкету. «Для популярної оперної вокалістки». Щоправда, попрохали поводити себе якомога акуратніше. Плаття обіцяли негайно привести у порядок і до того ж безкоштовно. Я була дуже вдячна і безмежно щаслива…
Все відбулося, наче за помахом чарівної палички. Я вже зачинила за собою двері номера і, поправивши на собі професійно відпрасовану сукню, поспішила спуститися до бенкетної зали. До мого виступу залишилося менше десяти хвилин.
Крізь скляні двері було добре видко вгодовану фінансову верхівку, що приїхала до готелю на Міжнародний економічний форум. Усі у строгих ділових костюмах, при краватках. Бізнесмени спілкувалися між собою за фуршетним столом з екзотичними наїдками, що їм абсолютно не заважала робити класична концертна програма. Хтось навіть час від часу кидав оком в бік оркестрантів, які виконували відоме попурі. І раптом мені впало в око знайоме обличчя. Та оскільки серед учасників акції майже не було осіб жіночої статі, я спробувала розгледіти жінку уважніше. Відчинила двері і зайшла усередину.