У мене накопичилося стільки "чому", що я вже вирішила і не питати. Не знаю, але напевно, не варто на це витрачати час. Життя надто коротке і все відбувається так швидко, що виясняти стосунки — означає вбивати те, що є доброго, світлого між тобою і мною. Кохаю тебе і край! Навіщо ще щось говорити. І ти кохаєш мене усім серцем, я знаю. Тепер я це точно знаю! Бо скоро, зовсім скоро ми будемо разом. Повертайся! Де ти там заблукав?! Хто чи що тебе там тримає? Ти потрібен нам. Дуже-дуже потрібен! Коханий, ти навіть не уявляєш, скільки світла і кохання ти подарував мені і даруєш далі. Скільки спогадів і одночасно сподівань ти дав мені. Я переповнена почуттям, переповнена очікуванням. Повертайся, життя моє! "Я кохаю тебе як ніхто і ніколи не кохав!" Пам’ятаю твої слова і тобі ж їх повторюю уже від себе."
"Як тоскно і холодно у цьому місці… Не розумію навіщо я тут стирчу, навіщо левітую серед цієї безглуздої пустоти. Страшний, чорний, липкий океан залишився там далеко-далеко унизу. А я наче вже і вище, але все одно не відчуваю виходу звідси. Усе є одно і то само: гора-діл, ліво-право… Я втомився… нестерпно втомився скнидіти у небутті… А голос, твій голос лягає променем світла, розігріваючи тутешню атмосферу, розкраюючи завіси лячних хмари. Він — мій дороговказ, по ньому я здіймаюся, сам не знаю як. Але не замовкай так надовго! Я гублюсь у пітьмі, коли тебе немає. І знову падаю вниз, де мене з моторошною радістю чекає живий океан. Я боюся його… я його відчуваю… а хочу відчути тебе!"
"Життя не стоїть на місці — воно розвивається і вносить свої корективи. Коханий… Щастя моє… Любове моя і надія… Ти зрозумієш мій вчинок і вибачиш, бо ти мене кохаєш. Я мусила так вчинити. Інакше нам неможливо буде вижити тут утрьох. Інше рішення для мене неприйнятне. Я не можу вбити нашу любов. Я повинна її зберегти для тебе, для себе, для неї самої ж. Але я не здатна зробити це самотужки у чужій країні. І повернутися додому ми теж не можемо. У мене контракт і я мушу його дотримуватися, хоча у нових обставинах це буде дуже складно. Коханий, життя моє, я приймаю цю пропозицію аби вберегти полум’я нашої любові. Ти зрозумієш, коли побачиш. Вже скоро, дуже скоро. Ти отримаєш те, що більше за нашу любов. Ти отримаєш її істинний зміст — нашу доню… Побачиш як вона буде на тебе схожа! Як же інакше? Тільки на тебе, життя моє, мій коханий!"
"Не знаю, що діється, але відчуваю, наче мені зі спини спадає, сповзає скеля… це вона мене тягла додолу раніше, а зараз, мене наче хтось вхопив і тягне-тягне угору з непомірною вселенською силою. О-о, як мені стало легко! Який же тягар був у мене на плечах! Морок світлішає, холод відступає з космічною швидкістю. А я лечу на той голос чи голоси, що кличуть з подвоєною силою.
Я потрібен… я залишаю це відлюдне, містичне місце… я лечу додому! Неси мене голос, несіть мене крила! Тепер я маю крила і вже не повернуся сюди! Світло… Кохання… Життя… І Ти!"
Епілог
Пацієнт "Ле Рой"
Красива молода жінка у криваво-полум’яному пальто стояла під огорожею приватного пансіонату у Трускавці. Її волосся прикривали широкі краї чорного капелюха і вигадливо пов’язана на шию напівпрозора темно-малинова шаль. У її лівій руці вилискував чорний клатч. Правою вона вхопилася за металеву перекладину паркану і уважно вглядалася в обличчя кожного, хто проходив повз неї по тамтой бік огорожі. Крізь рідкі дерев’яні штахети можна було роздивитися, що коїлося у парку, де прогулювалися поважні пацієнти закладу. Деякі поодиноко зі своїми думками, а дехто в товаристві молоденьких медсестер або відвідувачів. Одного на інвалідному візку котив молодий мужчина.
Іще тепла пора після полудня — час прогулянок на свіжому повітрі у закритому медичному закладі "Ле Рой". Сосново-дубовий ліс, де він розташовувався, якнайкраще відповідав усім лікарським приписам. Тут проживали під постійним медичним наглядом пацієнти, з якими складно було дати раду вдома. Хтось тут перебував тимчасово, лише у післяреабілітаційному періоді. Але більшість із них лежали у своїх кімнатах, змушені так існувати до кінця свого життя. Їх обслуговував великий персонал людей і були створені усі умови для їх комфортного проживання. Сучасна триповерхова будівля, виконана у стилі французької класики і начинена найсучаснішими технологіями спостереження, викликала щонайменше зацікавлення у поодиноких перехожих. Перед пансіонатом, на пагорбах вигідно розкинувся парк у стриманому англійському стилі із вічно зеленими кущами друшпану і ялівцю. Із зовнішнього вигляду будинку і ландшафту території можна було зрозуміти, що заклад був із дуже недешевих.