Выбрать главу
8
Є така… Хто б то про звідницю ту дізнатись хотів би, —    Слухайте! Є тут така, сива, — Діпсадою звуть{27}. І недарма: не доводилось їй ще ні разу тверезій    Матір Мемнона{28} стрічать, що на ясних рисаках. Магів науку збагнувши до дна й заклинання еейські{29},    Може до першоджерел ріки вернути прудкі. Знає, чим сильна трава, чим — нитка на веретені,    Чим — від гарячих кобил хіттю насичений слиз. Варто намислити їй — вповивається хмарами небо, [10]   Варто намислити їй — сонце виблискує знов. Бачив я: в небі зірки (повірите?) кров’ю спливали,    Бачив я: кров’ю взялось Люни сріблясте лице. У темноті, так гадаю, вона шугає між тіней,