Пір’ям — птаха нічна — тіло прибравши старе.Так я гадаю, та й чутка така, що мовби подвійні В неї зіниці, а в них — хижий подвійний огонь.Може дідів вона й прадідів теж із могил викликати, Може химерами слів твердь розбивати земну.Й це ще не все: завзялась на шлюби вона доброчесні —[20] А красномовності тут, пакісній, не позичать!Випадок свідком зробив і мене: через двері подвійні Я ненароком почув, як вона мову вела:«Вчора щасливець один закохавсь, моя радосте, в тебе — Ні на хвилину, кажу, з тебе не зводив очей.Це ж і не диво: вродою ти не уступиш ні óдній, От лише вроді — гай-гай! — рівний потрібен убір!Хочу, щоб щастя твоє було твоїй вроді до пари: Будеш багатою ти — вбогість мені не страшна.Вадила досі тобі неприязна Марсова зірка, [30] Марс відійшов, а тому — вже під Венерою ти.Щастя одразу ж чекай: поглянь, багатий коханець Прагне тебе, й чого брак — рад він те дати тобі.Він ще й з обличчя рівня тобі; якщо б купувати Не намірявся тебе — варто б самого купить».Та зарум’янилась. Гарний той стид (рум’яне — по білім) — Вдаваний; справжній, однак, часто на шкоду іде.«Очка потупивши, ти не дармуй — розмірковуй при тому, Скільки б міг дати тобі кожен з свого гаманця.Може, за Тація{30} ще, сабінянка й не помишляла,[40] Строга жона, щоб її потай кохав не один.Нині — десь в інших краях до зброї Марс закликає, В нас, містом сина{31} свого, — мати Венера рядить.Бавляться — гарні; цнотлива — це та, яку й не просили, Тож, коли ти не з тупих, — мужа вистежуй сама!Спершу — зморшки розгладь, чоло гладеньким хай буде: Через ті зморшки, бува, діло все йде шкереберть.Луком своїх женихів Пенелопа на міць вивіряла — Хто на що здатний, а лук — з рога твердого, зауваж.Неспостережно спливає-летить баламутка-година,[50] Рік поспішає, стрімкий, коней пустивши учвал.Мідь у роботі блищить, убір — на те, щоб носити, Дім, де ніхто не живе, в плісняві скніє гидкій.Врода, якщо не пасе її хтось, — старіється, в’яне, Мало їй лиш одного, мало їй двох, щоб цвіла!З повного вхопиш собі — то певніше й заздрості менше; Вовк бере здобич собі серед численних овець.Ну а поет твій, крім віршів нових, тебе чим обдарує? А залицяльник-багач — той не скупий на дари.Сам бог співців{32}, у плащі золотім, б’є у струни співзвучні [60] Ліри, й та ліра його — золотом сяє уся.Щедрого, любко, вважай, обдарованішим від Гомера, Бо дарувати, повір, — теж неабиякий дар.Також не гребуй і тим, хто за гроші придбав собі волю: Крейдою знак{33} на нозі — це не така вже ганьба.Та не зловись на зображення предків закопчені, з воску, — Прадідів славних собі, вбогий коханцю, бери!Вже коли красень такий, то нічка — без подарунку?.. Бідний?.. До друга свого хай по підмогу спішить!Не набивай лиш ціни, поки сіті іще напинаєш:[70] Може втекти дичина; зловиш — тоді вже гнуздай! Варто вдавати жагу: хай вірить, що гинеш без нього, Тільки гляди, щоб любов не без віддяки була.Рідко годися на ніч: „Голова болить“, — можна збрехати, Можна й Ісіду згадать — лиш би відмовка була.Іноді все ж допускай, щоб чекання звичним не стало, Щоб від постійного „ні“ не охолола любов.Двері — глухі до благань, для дарів — хай будуть гостинні, Хто вже з тобою, нехай чує суперника плач. Скривдила — гнівайсь на нього сама, мовби ти була в кривді: [80] Кривдою — кривду його, губки надувши, розвій.От тільки гніву свого на довго ти не розтягуй: Довго триватиме він — може в злобý перейти.Ще ж, коли треба, очка сльозу хай уміють пускати, І неабияк, а так — щічки щоб мокрі були.А баламутиш когось — ламати присягу не бійся: З волі Венери — й боги будуть глухими до скарг.Хитру служницю й раба ти маєш привчити до того, Аби шептали йому, що тобі краще купить.Дещо й для себе хай просять вони: з багатьох по крихтині —[90] Й так, до зернини зерно, — з часом постане гора.Мати, сестра, годувальниця хай оббирають коханця: Більше тягтиметься рук — швидше горі тій рости.А як не зможеш уже в інший спосіб дарів вимагати, — Чимось смачним нагадай про уродини свої.Дбай, щоб кохав, але не дрімав — суперник хай буде: Без суперечок любов палу не має свого.В спальні — хай іншого бачить сліди, куди лиш не гляне, Як і на шийці твоїй — від поцілунків палких;Ще ж, особливо, — від інших дари. А ти їх не маєш? — [100] То на дорозі Святій{34} можеш придбати будь-що.Виманиш вдосталь — скажи, щоб геть усього не збувався. Дещо — позич, та не з тим, щоб віддавати колись.Наміри — в мові солодкій ховай, лестú, щоб нашкодить: Меду солодкість, бува, вбивчу отруту таїть.Матимеш те на умі, чим, бувала, з тобою ділюся, Й тих настанов, що даю, з вітром не пустиш, то, вір, —Поки життя, будеш вдячна мені, а вмру — побажаєш, Щоб не гнітила земля тлінного праху мого».Ще щось казала, та тут мене зрадила тінь моя власна, — [110] Так і свербіла рука — ледь я не вирвав старійПасем рідкої її сивини і понабрякалих Від перепою очей, ледь не подряпав їй лиць.Хай же боги тобі старість пошлють неприхисну, убогу, Шереги зим і жагу, що й не вгасити нічим!