8
Є така… Хто б то про звідницю ту дізнатись хотів би, —
Слухайте! Є тут така, сива, — Діпсадою звуть{27}.
І недарма: не доводилось їй ще ні разу тверезій
Матір Мемнона{28} стрічать, що на ясних рисаках.
Магів науку збагнувши до дна й заклинання еейські{29},
Може до першоджерел ріки вернути прудкі.
Знає, чим сильна трава, чим — нитка на веретені,
Чим — від гарячих кобил хіттю насичений слиз.
Варто намислити їй — вповивається хмарами небо,
[10] Варто намислити їй — сонце виблискує знов.
Бачив я: в небі зірки (повірите?) кров’ю спливали,
Бачив я: кров’ю взялось Люни сріблясте лице.
У темноті, так гадаю, вона шугає між тіней,