Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії

9

^{35}

Кожен коханець — вояк, табори свої є в Купідона.
   Аттіку^{36}, друже, повір: кожен коханець — вояк.
Вік, що годиться війні, Венері — також годиться:
   Гидко старому йти в бій, гидко — й кохати йому.
Духу, завзяття того, що од воїна жде полководець, —
   Дівчина — юна краса — жде од коханця свого.
Сон — в обох сторожкий; на землі спочивають обоє,
   Двері коханки один, другий — вождя сторожить.
Доля вояцька — далекі шляхи; відішли кудись милу —
[10]   Вслід і коханець іти хоч на край світу готов.
Гори постануть — долатиме їх, долатиме й ріки,
   Ширші удвічі від злив, стопче й замети сніжні.
Морем пливти — відмовки в хмурних не шукатиме Еврах,
   Чи у зірок: ось, мовляв, бурі віщують вони.
Хто, крім коханця, крім вояка, просто неба терпів би
   Ночі холодні, а ще — зливні, зі снігом, дощі?
Шлють вояка, щоб розвідати все, у табір ворожий,
   Ворог — суперник — не дасть ока й коханцю зімкнуть.
Той облягає міста, цей — любки своєї пороги,
[20]   Брами виломлює той, двері зачинені — цей.
На ворогів, що поринули в сон, не раз нападали —
   І безоружних юрбу збройна вкладала рука.
Так от упали жахні й фракійського Реса^{37} загони,
   Кинуть господаря вам, коні баскі, довелось!
Часто й закоханий жде: лиш засне чоловік його любки —
   Зброю пускає свою, поки хропе той, у хід.
Пильний загін обійти сторожів і дозорців — то справа
   І вояка, і твоя, бідний коханцю, також.
Марс ненадійний, Венера — хистка: подоланий — знову
[30]   В лавах, а падає той, хто, наче скеля, стояв.
От і стверджуй тепер, що любов — заняття лінивих:
   Ні! Винахідливість тут ціниться теж над усе!
До Брісеїди велет Ахілл приохотивсь, до бранки, —
   Ворога, Трої сини, поки нагода, січіть!
Гектор до бою рушав із обіймів жони, Андромахи,
   З рук Андромахи він брав сяючий міддю шолом.
Вождь над вождями Атрід, побачивши буйноволосу

10

Рівною тій, що фрігійським судном пливла від Еврота^{40},
   В лютій зіткнувши війні двох своїх чоловіків,
Рівною Леді, з якою, було, приховавшись під білим
   Пір’ям, коханець-хитрун в образі птаха зійшовсь,
Рівною теж Амімоні^{41}, що з дзбаном, який їй волосся
   Взяте у вузол тиснув, полем безводним ішла, —
Ти була, от і боявсь я орла і бика, одне слово, —
   Всіх, в кого Батька богів міг обернути Амур.
Нині вже я не тремчу: зцілився, врешті, душею —
[10]   Вже до обличчя твого не прикипає мій зір.
В чом тут річ?.. А в тому, що ти… жадаєш оплати —
   Й серцем до тебе тому якось я враз охолов.
Поки ти щира була, я любив тебе — душу і тіло;
   Нині ж пороком душі вражене й тіло твоє.
Глянь на Амура — голе хлоп’я, мале ще, невинне,
   Навіть одежі нема — світиться тілом усім.
Сина Венери велиш до рахунків брудних залучати?
   В нього, щоб кинуть мідяк, пазухи навіть нема.
До навісних ні Венера, ні син її воєн нездатні, —
[20]   Їм і не личить платня, невойовничим богам.
Ну а повія — з будь-ким, лише б у ціні їм зійтися,
   Ляже за будь-який гріш, кривдниця тіла свого.
Втім, проклинає й вона захланного звідника владу:
   Що ви з охотою, те — з примусу робить вона.
От ви тварин нетямущих візьміть, на них подивіться:
   Тут вони (чи не ганьба?) наче мудріші від нас.
Таж ні кобила з конем, ні корова з биком не за плату
   Сходяться; даром баран обрану має вівцю.
Жінка, вона лиш одна, чоловіка обскубає радо,
[30]   Платять за ніч тільки їй, можна купить лиш її.
А продає — що смакує обом, чого прагнуть обоє,
   Лиш нагороду чомусь не розділяє на двох.
Чом же любов, жадану обом, від обох їх залежну,
   Та — чомусь продає, той — лиш купує чомусь?
Чом же на шкоду мені, а тобі — на зиск насолода,
   Хоч, аби мати її, — діяти треба обом?
Зле, коли свідок підплату бере — й ламає присягу,
   Зле, як поповнення жде скринька хапуги-судді,
Сором, коли бідака за гроші суддя захищає,
[40]   Сором — коли на брехні гроші згромаджує суд.
Сором множити статок батьків оплатою з ложа,
   Сором, як врода твоя — крамом і зиском стає.
Те, що не має ціни, — по праву оціненим буде,
   А продається любов — зайва віддяка тоді.
Хто щось купив, той вільний уже: сплативши належне,
   Тут же твоїм боржником бути він перестає.
Не поспішайте, красуні, за ніч платню призначати:
   Зиск, що із брудом прийшов, брудом і буде для вас.
Чи помогли самій жриці^{42} колись наручні прикраси? —
[50]   Тих же сабінян щити стали могилою їй.
Лоно, що з нього на світ появивсь, прорізав залізом
   Син^{43} — на це вбивство жахне через намисто пішов.
Інша річ — багачі. В них не сором брати дарунки:
   Щоб одарити когось — є з чого їм зачерпти.
Так із рясної лози виногрона чому б не зірвати?
   Може, збідніє на плід щедра феаків^{44} земля?
Вбогий коханець — то пошануй його вірність, турботу —
   Все, чим багатий, тобі, милій своїй, віддає.
Славити ж вас, достойні хвали, красуні, — то це вже
[60]   Справа моя: будь-яку вславлю мистецтвом своїм.
Одяг зотліє колись, самоцвіти зітруться і злото —
   В пісні, тільки у ній — непроминальна хвала.
Втім, на дари не скуплюсь — обурююсь їх вимаганням:
   Просиш — я відвернусь, а не проситимеш — дам.