3
Ти (ні то він, ні вона), охоронче кралі моєї,
Ти, хто взаємних утіх так і не звідає вже!..
Рани б такої ж я зичив тому, хто тобі, ще дитині,
Те, що нас так солодить, гострим залізом відтяв, —
Був би, напевно, прихильніший ти, якби сам коли-небудь
Силу кохання відчув, — ти б розумів прохача!..
Не для коня ти вродивсь, не годишся для грізної зброї,
Не потрясе бойовим списом правиця твоя…
Все це — заняття мужів, на мужнє — й не сподівайся,
[10]
При господині своїй — мирні клейноди носи!
Їй повсякчас догоджай: не завадить велительки ласка,
Бо, як утратиш її, — хто ти чи що ти таке?
В неї ж і врода цвіте, і юні роки наймиліші, —
Чи пропадати, скажи, тій незвичайній красі?
Сторож ти вельми зіркий, але й такого одурять:
Те, за що двоє взялись, дійде-таки до пуття.
Втім, не зайве прохать. Тому-то, поки прохаю,
Добру нагоду лови — гарно обом прислужись!