Інших поетів шукай, солодких любощів мати{148}:
Це вже остання межа милих елегій, що їх
Склав я, полів пелігнійських дитя, й мені всі ті вірші,
Милі забави мої, сорому не принесли.
З вершників давніх мій рід — якщо це вагу якусь має —
Тож не у бурях війни стан цей здобув я собі.
Мантуя нині Вергілієм горда, Верона — Катуллом,
Я ж — уславлю колись тиху Пелігнію ту,
Що благородним мечем свободу свою боронила, —
[10] Римом тоді потрясла сила{149} союзницьких військ.
Оком захожий окине Сульмон, що водами славний,
Стіни його, що кільцем скромні поля обвели, —
«Краю, — промовить, — раз ти зростив такого поета,
Хай і малий ти, — назву краєм великим тебе».
Милий хлопчино, і ти, Аматусіє{150}, милого мати,
Вийміть із поля мого знаки свої золоті:
Ось уже тирсом важким дворогий Ліей потрясає, —
Коней на ширші поля він мені гнати велить.
Ніжних елегій рядки, моя Музо грайлива, прощайте!
[20] І після мене мій твір житиме довгі віки.
Мистецтво кохання
Книга перша
Хто з вас і досі не чув, що кохати — також мистецтво,
Хай, прочитавши цей твір, буде в коханні митцем.
Що ж бо вітрило, весло, як мистецтво судном не керує?
Що скакуни запальні? Що без мистецтва Амур?
Автомедонт{151} по-мистецькому вмів колісницею править,
Тіфій з умінням тонким вів гемонійське{152} судно.
Я — за наставника з волі Венери в хлопчини Амура,
Я на любовних стежках — Тіфій і Автомедонт.
Буйної вдачі Амур: неохоче мені він кориться,
[10] Все ж — то хлоп’я: виховній ще піддається руці.
Гри на кіфарі Ахілла колись научав син Філіри{153} —
М’якнув од гомону струн дух вихованця жорсткий.
Хто ворогів незчисленних жахав, а деколи й друзів, —
Сам перед старцем, було, сивоголовим тремтів.
Ту, що її потім Гектор відчув, — непоборну долоню,
Він під тростину хльостку сам же не раз підставляв.
Учень Хірона — Пелід, мій — Амур; як свавільні обидва,
Так і богині сини — парость Еака й Амур.
Та чи плужному бику ярмом не обтяжують шиї?
[20] Та чи вудил не гризе навіть породистий кінь?
Тож і мені піддається Амур, хоч разить мене в груди
Стрілами з лука свого, палить жорстоким огнем.
Хай він дошкульніше б’є, хай вогнем усе глибше діймає:
Вразить гостріше мене — краще йому відплачу.
Та не від Феба, правду скажу, перейняв я те вміння,
Не запозичив його з лету небесних птахів,
Не научали мене, пастуха на Аскрійській долині,
Кліо і вісім її розумом славних сестриць{154} —
Досвід цю книгу живив; довіряйте їй: викладу віршем
[30] Правду всю. Правді моїй, ненько Амура, сприяй!
Одаль, пов’язки тонкі{155}, соромливих ознако, тримайтесь!
Одаль — хто білість ноги довгим одінням окрив!
Я про кохання співаю легке, про дозволені втіхи —
Квіти, що потай рвемо, — не про злочинну жагу.
Щойно ти крок ступив, новобранець, у табір Венери,
Спершу розглянься довкіл, що захопило б тебе.
Друга турбота твоя — щоби любка й тебе покохала,
Третя — щоб це почуття не перелітним було.
Ось завдання моє, мого поля окреслені межі;
[40] Ним колісницю свою вправно скеруй до мети.
Поки ще можеш узяти розгін, попустивши повіддя,
Вибери саме таку, що до вподоби тобі.
З неба тобі не впаде — обирай саме ту, котрій скажеш:
«Ти лиш одна з багатьох зачарувала мене!»
Таж і мисливець на лань не будь-де розставляє тенета —
Знає, в якому з ярів підстерегти кабана;
Знає кущі птахолов, рибалка досвідчений — місце,
Де, лиш закине гачок, риба одразу клює.
Так от і ти, як шукаєш когось для тривкого кохання,
[50] Спершу зауваж ті місця, де найгустіше дівчат.
Щоб однайти їх, не треба, повір, напинати вітрила,
Ні на дорогах курних ноги збивати собі,
Хоч Андромеду Персей у засмаглих добув собі індів,
Хоч і фрігієць Паріс викрав лаконську жону:
Стільки й таких є в Римі дівчат, що ахнеш із дива:
«Цілого світу краса, видно, розквітнула тут!»
Скільки зернин на Гаргарській горі, виногрон — у Метімні{156},
Риб — у морській глибині, птаства — між листям дерев,
У високóсті — зірок, стільки й цвіту дівочого в Римі,
[60] Як не сказати, що тут — мати Енея живе?
Юні тобі до смаку, що лишень повноліття сягають, —
Щонаймиліше дівча вигулькне враз у юрбі.
Інших, що вже на порі, полюбляєш — і ними рясніє;
Врешті, в очах заряхтить од розмаїття того.
Може, до старших охочіший ти (тут досвіду більше) —
Що ж, і з таких не одну — сотні зустрінеш у нас.