Варто бувати іще на змаганнях порóдистих коней:
Цирк, його тиснява, вір, не розчарує ловця.
Тут не потрібно тобі спілкуватися мовою пальців,
Погляду, поруху брів не перехоплюють тут.
Побіч красуні сідай — ніхто тебе не осудить,
[140] Боком до неї тулись — і не зауважить ніхто.
Буде й вона хоч-не-хоч (тіснота ж!) тулитись до тебе,
Тож пам’ятай, тіснота — тільки на руку тобі.
Далі вже ґав не лови — до сусідки словечком озвися,
Можна спочатку пустим, тільки б розмова пішла:
От, чиї коні, спитай, вдаючи, що тобі це важливо,
Й саме за тих, що й вона, ти від душі вболівай.
А понесуть по арені богів{160} урочистим походом —
Владній Венері тоді якнайгучніше плещи.
Може, пилинка якась, покружлявши, сусідці на груди
[150] Сяде — ти пальцем чутким зняти її поспіши.
Хай і не сяде — однако здмухни, аби хоча якось
Міг ти засвідчити їй щиру турботу свою.
От їй поділ зісковзнув до землі (забруднитися може) —
Маєш нагоду: нагнись, щоб підхопити його.
Буде тобі й нагорода за труд: нахилившись, угледиш
Ніжку, й за це вже ніяк дівчина не дорікне.
Іноді ще й озирнись, чи той, хто сів позад неї,
В спинку колінами їй не напирає, довгань.
Часто й дрібниця за серце бере: багато хто рад був,
[160] Що подущину м’яку впору і зручно підклав,
І що махав вахлярем — охолоджував милу сусідку,
Й стільчика їй підставляв, щоб не втомилась нога.
Ось яку змогу дає тобі цирк домогтися кохання,
Як і арена дзвінка, що у кривавім піску{161}.
Тут і для сина Венери не раз є гаряча робота:
Той, хто на рани дививсь, — рану під серцем відчув:
Кинеш слівце чи торкнешся руки, оголошення взявши,
А чи поб’єшся в заклад, хто переможе з бійців, —
Зойкнеш і сам, як летючу стрілу у грудях почуєш, —
[170] Був глядачем, а за мить — жертвою сам уже став.
Ну, а видовище те, що ним Цезар тішив недавно, —
Як у бою кораблі перські й афінські зійшлись{162}?
Як з узбережжя цього й того зібралася молодь, —
В Римі, здавалось тоді, світ уміститися міг.
Хто ж у такому гурті не зустріне своєї любові?
Ой, багатьох у ті дні мучив захожий Амур!..
Нині йде Цезар{163} ген-ген, на окраїни дальнього світу:
Найнедосяжніший схід — нині своїм назвемо.
Парфе, покари чекай! Із Крассом полеглі — радійте:
[180] Римських клейнодів уже — варвар не поганьбить!
Месник повстав, що стати вождем ще хлоп’ям обіцявся,
Хлопець — війну вже веде, хоч не хлоп’яча то річ.
Скільки безсмертному літ, не дошукуйся, хто слабодухий:
Цезарям силу не вік — роду високість дає.
Хист неземний дозріває скоріш, аніж часу перебіг:
Млява років течія — не перешкода йому.
Хижих двох зміїв тірінфський герой{164} задушив немовлям ще,
Хоч у колисці, а вже — гідний Юпітера був.
Вакх іще й нині юнак, а яким же був тоді юним,
[190] Як переможений край — Індію — тирсом жахав!
З батьковим хистом і знаменом воюватимеш, хлопче,
Буде й звитяга твоя — з хистом його й знаменом.
І починанням таким не применшиш великого ймення,
Перший з-між хлопців тепер, далі — з-між сивих мужів.
Є ще брати в тебе — кривду братів поспіши відомстити,
Батько є — стань же твердим захисником його прав!
Батько вітчизни оружжя подав, твій батько, а ворог{165}
Батьком набуте майно хоче собі загребти.
Праведна зброя твоя, у напасника — стріли злочинні,
[200] Правда, пошана богів — ось де твоє знамено.
Силою права здоланий парф; хай здоланий буде
Й списом, а Сходу скарби — Римові вождь мій складе.
Благословіте ж похід, батьку Марсе і Цезарю-батьку:
Богом один із вас є, другий — ним буде іще.
Я ж перемогу віщую тобі, і в обіцяній пісні
Голосно, скільки снаги, вславлю, звитяжцю, тебе.
Будеш загони вести й бадьорити їх моїм словом,
Тільки б ти серцем своїм те моє слово прийняв!
Груди — римлян, а спини — парфян{166} оспівувать буду
[210] Й стріли, що мечуть вони, коней звернувши назад.
Парфе, тікаєш, щоб перемогти, а тебе переможуть —
Що будеш діять?.. Лихий знак тобі Марс подає.
Скоро заблисне той день, як тебе, променистого мужа,
Біла, мов сніг, четверня площами Рима промчить.
Поперед тебе йтимуть вожді з ланцюгами на шиях —
Їм уже втеча стрімка не допоможе тепер.
Весело те споглядатиме юнь — наші хлопці й дівчата,
Щастям цей день осяйний всім нам наповнить серця.
От запитає котрась: «Які ймення вождів тих? Які то
[220] Гори зображені там, ріки, долини які?»
Все поясни їй, а ще навіть те, про що й не питала,
Хоч би й не знав усього — наче знавець говори:
«Хто у вінку із тростин, то Евфрат; в кого синяві пасма
В’ються по плечах, то це — славний на витоки Тигр.
Там он вірмени ідуть; ось — Данаєва донька Персіда{167};
Це — славнозвісне колись місто між перських долин.
Цей ось і той он — вожді». Якщо знаєш — назви поіменно,
Втім, хоч би навіть не знав, — сам ти їх вдало назви.