Й під час гостини ґав не лови: не одне лиш вино там,
[230] Щойно розставлять столи, має займати тебе.
Розчервонілий Амур, взявши ручками Вакха за роги,
Легко, дарма що хлоп’я, бога сп’янілого, гне.
А коли бризки вина зволожать Амурові крильця, —
Ними тріпоче, але — й з місця не зрушиться він.
А коли крильцями б’є — летять урізнобіч ті краплі —
Й навіть вони, хай дрібні, — то наче стріли в серця.
Духу вино додає, до кохання жагу роздуває,
Вихилиш келих до дна — туга покине тебе.
Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу,
[240] Болі, турботні думки вже не охмарять чола.
Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість,
Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене.
Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата:
Владна Венера й вино — наче вогонь у вогні.
Не покладайся лише на оманливе світло лампади:
Не за вином, не вночі вроду цінити берись.
Білої днини Паріс до трьох богинь приглядався,
Поки Венері сказав: «Першість тобі віддаю».
Ніч, на те вона ніч, — приховає будь-яку ваду.
[250] Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі.
Про самоцвіти, багрець — суди при денному світлі,
Так і поставу, красу оком удень окидай.
Щé називати місця, що на здобич жіночу багаті? —
Краще піщинкам вести, скільки там є їх, лічбу.
Байї згадати іще, узбережжя мережане Байїв,
А чи купальні, що в них води сірчані паркі?
Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто:
«От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!»
Ось біля Рима, в зеленім гайку, — святиня Діани{168}:
[260] Владу верховну й у ній збройна рука здобула.
Діва, що в цноті живе й зневажає стріли Амура,
Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран.
Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю,
Муза вказала тобі щедрі для ловів місця.
Зараз викладу те, в який спосіб тобі вполювати
Ту, що вподобав, а це — стрижень повчання мого.
Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки,
Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть!
Спершу гарненько затям: поміж краль не буває такої,
[270] Що не далася б до рук — сіть лише вправно закинь.
Змовкнуть скоріше пташки навесні, серед літа — цикади,
А меналійський гончак буде тікать од зайців,
Ніж за ласкаве слівце не віддячить ласкою жінка:
В вічі казатиме «ні», в думці звучатиме — «так».
Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають,
Той — неприховано, ця — глибше ховає жагу.
От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов’ю —
Жінка до нас по любов першою б мусила йти!
Мукає — кличе бика на лугу соковитім телиця,