[280] Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня.В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна, Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть.Ти от Бібліду{169} згадай, що до брата злочинним палала Пломенем і через те, врешті, повисла в петлі.Мірра ж — батька свого, не як доньці личить, любила — Тож не на волі тепер, а під корою вона.Слізьми пахкими її, що з дерева скрапують нині, Змащуєм тіло; в сльозі — діви ім’я збереглось.Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди,[290] Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив.Мав він на лобі лише, між рогами, чорну пляминку, Весь же — одна білизна, весь — наче у молоці.Кноські й кідонські телиці замукали: кожній хотілось Того бика на собі буйну відчути вагу.Та Пасіфая запрагла з биком пов’язатись любов’ю, Тут же телиці гладкі стали ненависні їй.Знане кажу: навіть Крит, на якому сто міст гамірливих, Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені.Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла,[300] Рвала м’які для бика трави і листя дерев.Всюди за стадом ішла, а про мужа й не споминала: Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв.Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає? Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик.Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір’я за стадом? Нащо волосся щодня так укладати і так?Радше у дзеркало глянь: воно скаже, що ти не телиця, Бути ж рогатою, ой, як же хотілось тобі!Міноса любиш іще, то чи варто шукати коханця?[310] А на обман потягло — мужа шукай, не бика.Де там! У гори, ліси прожогом із шлюбної спальні Мчить, мовби гнав її Вакх — буйний Аонії бог.О, як то часто корову пекла вона заздрісним оком: Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого?Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави — Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей. Мовивши, тут же велить ні в чому не винну телицю Гнати з лугів на ріллю — під луковидне ярмо,Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце [320] Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть.Ще й примовляла, кожній із жертв, добуваючи серце: «Йди ж і коханця мого зваблюй, така ось, тепер!»То їй Європою бути кортить, то — Іó: ця — в корову Перемінилася; ту — бик віз на спині своїй.Врешті, свого домоглась: у кленовій корові од нього Плід понесла-таки, й плід — видав запліднювача. Варто критянці було не зважати на пристрасть Тієста, — Ой, та чи легко жоні вірність весь вік берегти! — Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори, [330] Він колісниці б тоді не розвернув на бігу.Волос пурпурний у батька дочка непомітно украла, В Ніса, й круг лона її — голови лютих собак.Марса уникнувши на суходолі, на морі — Нептуна, В рідному домі Атрід жертвою жінки упав.Хто не сплакнув над огнем ефірської діви Креуси? Хто про Медею не чув — матір, убивцю дітей?Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі. Рвав Гіпполіта живцем коней сполоханих шал.Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну [340] Голову, прийде пора, — кара, Фінею, впаде!Вся та біда — од жінок: у них бо хіть і сильніша, Й шалу любовного в них більше, ніж в чоловіків.Сумнівів, отже, не май: будь-яка може стати твоєю; Хтозна, чи з-між багатьох мовила б «ні» хоч одна.Хай і відмовить яка, але кожній лестять залицяння, Хоч ошукався — дарма: що та відмова тобі?Чи ошукався, однак? Нове залицяння — солодше: Більше сусідське добро, аніж своє, до душі.Завше-бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє,[350] Завше й чужа череда вим’я повніше несе.
Спершу служницю пізнай — тієї, що звабити хочеш: Так ти полегшиш собі до господині підхід.Чи до своїх таємниць її підпускає, дізнайся, Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно.І, якщо так, її чимось купи чи пообіцяй щось: Схилиш її на свій бік — легко досягнеш мети.Час підбери (й лікарі роблять так), коли твоя любка Без намовляння твого візьме принаду з гачка;Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде,[360] Як на врожайній землі — повному сили зерну.Бо як ні туги, ні болю нема — наче ширяться груди, Спритна Венера тоді влесливо входить у них.Поки зажурений був Іліон{170} — ворогам не давався, А звеселивсь — і коня, повного зброї, прийняв.От в господині суперниця є: маєш добру нагоду Їй посприяти, щоб тій гідно помстилась вона.Зранку, при зачісці ще, нехай господині служниця Скаже потрібне слівце: в поміч вітрилу — весло.Потім, немовби собі, а не їй, нехай прошепоче:[370] «Кривдою кривду таку ледве чи сплатиш ти їй».Хай і про тебе шепне, переконливе щось приточивши, — Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому.Квапся, вітер лови, поки, дме й не опало вітрило: Гнів — мов тонесенький лід: мить — і водою спливе.Може, подумаєш тут: «Чи не звабити й служку гарненьку?» — Це небезпечна, скажу, і непродумана гра,Бо заохотиш не всіх: та — дбатиме про господиню, Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти.Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим, [380] Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди!Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую, Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній.А причарує-таки, як листи буде брати й давати, Мила служниця тебе тілом, не ділом лише, — Все ж господиню спершу здобудь, а її — вже потому: Не від служниці-бо слід розпочинати любов.Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву — Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я):Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить, [390] Хай лиш відчує сама частку й своєї вини.Птах, чиї крила у клею в’язкім, не зів’ється під небо, Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне.Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі, Звабив — довершуй свого і переможцем відходь!Отже, не зрадить, кажу, коли спільну відчує провину, Про господиню ж усе з уст її знатимеш ти.Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця Радо звіщати тобі, де лиш яка новина.