Знай: помиляється той, хто певен, що тільки на полі
[400] Й морі догідний для дій треба зауважити час:
Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій,
А зеленавій воді — вигнуте дно корабля,
Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне:
Часто вдається воно тільки в означений час.
Хай це народження день, хай календи{171}, що ними Венера
Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде,
Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,
А полонених вождів подиву гідні дари, —
Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди,
[410] В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят.
Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору —
Той на уламках судна душу заледве спасе.
Краще почни з плачевного дня, коли в Аллії води{172}
В пам’ятній битві із ран римська вливалася кров.
Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати
Від найдавніших часів звик палестинський гебрей.
Острах священний, однак, — уродини любки твоєї:
З ним — подарунки, а це — чорний для вбогого день.
На співчуття й не надійсь: усього доможеться жінка,
[420] Щоб обібрати того, хто умліває з жаги.
Прийде до неї торговець-хитрун (чує носом зарібок),
Крам розкладе. «Ну то що? Що б ти мені підібрав? —
Мила на тебе зирне. — Яку б обрав ти окрасу?»
Потім пригорне тебе, далі вже, звісно: «Купи!»
«Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго:
Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!»
«Грошей, — замнешся, — не взяв…» — під розписку взяти попросить.
І пожалкуєш, що ти — серед письменних людей.
Ну а захочеться їй не лиш раз на рік народитись —
[430] Буде тобі вже не день для подарунків, а дні.
Ще ж, буває, схлипне: я кульчик, мовляв, загубила — 0
Шкода велика, бо він був з камінцем дорогим.
Ще й позичають не раз, а позичивши, не повертають —
Ні тобі грошей, ані — ласки-віддяки взамін!
Хай би сто язиків, сто уст мав — та не зумів би
Викласти тут до кінця кляте мистецтво повій.