Звірся спочатку гладкій, покритій воском табличці,
Звірся — й намацаєш брід, віск порятує тебе.
З лестощів різних почни, із слів, що коханцям віддавна
[440] Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій!
Випросив Гектора, сина, Пріам — ублагавши Ахілла;
М’якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку,
Про обіцянки тоді пам’ятай, обіцянка не шкодить:
Скільки ж то багатіїв — від обіцянок самих!
Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині,
Бо, хоч оманлива, все ж — добре нам бути при ній.
Дав подарунок — а любка тебе ще й покинути може:
Що забажала — взяла, втрата вже їй не грозить.
А не даси — їй надія шепне: «Іще ж подарує…»
[450] Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля.
Так і завзятий у кості гравець, щоб лиш не програти,
Все програє, а рука — знову та знову до гри.
Звідси й завдання твоє — без дарунку жінку схилити:
Щоб не даватись дарма — буде давати, й не раз.
Спершу листа передай їй солодкого; що там і як там
Ним ти розвідаєш, він — перший до любки твій крок.
Таж підманув колись лист — на яблуці напис — Кідіппу{173}:
Лиш прочитала його — тут же піймалась у сіть.
Тож до науки берись, до корисної, римське юнацтво,
[460] Щоб за підсудних тремких гарно стояти в суді:
Красному слову не лише люд, суддя чи сенатор, —
Любка уступить: тобі, врешті, й піддасться вона.
Сили своєї, однак, на показ виставляти не квапся,
Слів голосних уникай, надто вимовним не будь.
Дурень хіба перед ніжним дівчам горланити буде:
Часто ж один якийсь звук діло усе зіпсує.
Так і пиши, щоб довіра була, і щиро, й ласкаво,
Начеб ти бесіду вів, начеб у вічі дививсь.
Ну а не прийме листа, поверне, й не прочитавши, —
[470] Значить, іще не пора, рук лише не опускай.
З часом упертий бик, не одразу ж, до плуга звикає,
З часом кориться вузді ще не об’їжджений кінь.
Перстень, залізне кільце, од постійного тоншає вжитку,
Сам же окрайцем стає, краючи землю, леміш.
Що є од скелі твердіш, од води текучої — м’якше?
Скелю ж, оту твердоту, — точить текуча вода.
Ти й Пенелопу саму, зусиль доклади, — переможеш,
Трою, хай пізно, але — Трою узято ж таки!
А прочитавши, не відповість — однако не змушуй:
[480] Тільки б читала твої сповнені ласки слова.
Раз прочитати хотіла вона — відписати захоче:
Міра всьому — своя, все має крок свій і лад.
Спершу, можливе й таке, — гіркого листа прочитаєш:
Марні зусилля, мовляв; більше, прошу, не турбуй.
Просить, а думає так: «Налягатиме — то поступлюся».
От ти й наполягай — і доконаєш свого.
Може, на лектиці любку твою, що лягла собі навзнак,
Слуги нестимуть; її — мов ненароком зустрінь,
Словом до неї озвись, та не напрямки — манівцями:
[490] Так ти в оману введеш вухо злобливе чиєсь.
Може, сама захоче пройтись, де портик розлогий, —
З нею дозвілля й своє ти залюбки поєднай.
То перед нею іди, то вона хай — перед тобою,
Часом приспішуй ходу, часом поволі ступай.
Можеш на відстані пари колон, для поваги, триматись,
Можеш пліч-о-пліч іти — жодного сорому тут.
Сяде в театрі, краля із краль, — сідай побіч неї:
Буде на чому й тобі гарно попасти свій зір.
Тільки частіш поглядай, милуйся, хвали її вроду,
[500] Мову безмовно веди — знаками, порухом брів.
Щедро тому, хто зображує дівчину, бий у долоні,
Хто за коханця — тому ти іще дужче плещи.
Стане — підводься й ти; сидить — не схоплюйся з місця,
Їй-бо рішати тепер, як витрачатимеш час.
Не завивай лиш волосся свого гарячим залізом,
Пемзою заросту з ніг теж не зішкрябуй; нехай
Цим займаються ті, хто звеличує матір Кібелу
Криками і голосним, як у фрігійців, виттям.
Муж, коли муж він, — не чепурун. Таж викрав із Криту
[510] Міноса доньку Тесей, хоч кучерявий не був.
Чепуруном Гіпполіт не ходив, а сподобався Федрі;
З лісу — Адоніс, а все ж милим богині він був.