Для мореплавця блідість лиця — то геть не окраса:
Сонце й солона вода смалять його день у день.
Блідістю б не хизувавсь і рільник, що оре просто неба,
А чи двозубцем важким брилу б’є з-під лемеша;
Так і тобі, хто прагне вінок Паллади здобути,
Соромом, певно, була б тіла твого білизна.
Блідне хай — хто закохавсь; ознака й окраса коханця —
[730] Блідість. Перечити це — дурневі в пору хіба.
Був же блідий Оріон, як за Сідою бігав лісами,
Дафніс рум’яним не був — горду наяду кохав.
Має і худість вагу: про твій стан вона каже; і ще ось:
Голову вкрити плащем також не май за ганьбу.
Й неспані ночі — добро: від безсоння ти похудієш;
Біль і неспокій душі — вияв палкого чуття.
Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, тоді кожен
Не омине співчуттям: «От хто всихає з жаги!»
Праведне й кривдне, що не кажи, змішалися нині:
[740] Дружба — один тільки звук; вірність — одна лиш мана.
Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки:
Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе.
«Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла,
Федри, що в цноті жила, і не торкнувсь Пірітой,
А Герміону Пілад не інакше любив, як Палладу —
Феб, як сестрицю свою — два Діоскури-брати».
Хто б сподівався на це — краще яблук на тамариску
Хай сподівається він, меду — на хвилях ріки!
Милим є тільки порок; на умі — лиш своя насолода:
[750] Ближньому більше допік — більшої втіхи зазнав.
Отже, не ворога (от дожились!) стережися, коханцю —
Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був.
Родича, брата свого бережись, наймилішого друга:
Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть.
А під кінець ще таке: на вдачу дівчата бувають
Різні; до сотень сердець — сотні підходів шукай.
Вдатна й земля не всюди на все: тут щедрі оливки,
Там — виноградна лоза, ще десь — густі пшениці.
Скільки є різних облич — сердець стільки б’ється у грудях:
[760] Мудрий до кожного з них якось приладить своє.
Так і Протей: то ставав кабаном, то левом, то раптом —
Деревом, то серед хвиль — хвилею легко гойдавсь.
Ловить і рибу по-різному всяк: гачок тут підходить,
Там — лише остень, а там — варто закинути сіть.
Різного віку жінок по-різному, отже, приваблюй:
Пастку польована лань здалеку спостереже.
При неотесі — не розумуй, не зухвалься при скромній:
Вмить перестануть вони вірити, бідні, й собі.
От і трапляється так, що, відмовивши гідному, жінка
[770] В руки негіднику йде, прямо в обійми, сама.