Не посоромся й служниць, котра там до неї найближча,
Якось схилити — служниць, а чи довірених слуг.
З кожним вітайсь на ім’я (від того тебе не убуде),
Кожному руку подай, кожному чемно вклонись.
Ще пам’ятай: в день Фортуни слузі, коли він попросить,
Ти подарунок якийсь (не зубожієш!) зроби.
Не обійди і служниць у той день, коли в одязі вільних
Римські рабині, було, галлів в оману ввели{198}.
Врешті, всю челядь своєю зроби, а надто важливі —
[260] Дверник і той, певна річ, хто перед спальнею спить.
А щодо любки, то я не велю тобі витрачатись:
Досить дрібнички, але — вміло, доречно даруй.
От зарясніє врожай, від плодів повгинаються віти —
Хай їй хлопчина несе кошик дарунків сільських:
Щойно, мовляв, із села, хоч ти на Священній дорозі,
Серед міської юрби все це для неї придбав.
Хай винограду подасть чи каштанів, що їх Амарілла{199}
Так полюбляла колись (нині, бач, тонші смаки!).
Можна, скажімо, дрозда чи віночок їй гарний послати:
[270] Доказ, що мила твоя — в тебе весь час на умі.
Так-ото спадку ловці одурюють старість самотню —
Проклятий будь, хто дари першим звернув на лихе!
Маю повчати тебе, щоб і вірші ти слав їй солодкі?
Тільки (біди не втаїш!) пісня не в шані тепер.
Пісню похвалить — почуєш, однак: «А де подарунок?»
Милий їй і грубіян, тільки б на гріш не тонкий.
Нині направду — вік золотий: до посад щонайвищих
Золото шлях прокладе, золотом купиш любов.
Хоч би в оточенні муз завітав сюди сам ти, Гомере, —
[280] Як завітаєш ні з чим — вкажуть на двері тобі.
Втім, і розумниці є, та як же їх, як же їх мало!..
Інші — тільки вдають, що із учених вони.
Тих своїм віршем хвали, як і тих, затям лише добре:
Що б кому ти не читав — солодко, ніжно читай.
Трапитись може, котрійсь із таких даруночком будуть
Вірші любовні твої — ночі безсонної плід.
А як корисне намислив ти щось, тоді постарайся,
Щоб і кохана твоя теж забажала цього.
Волю комусь із своїх, із челяді, пообіцяєш —
[290] Їй хай до ніг припаде раб твій чи служка твоя.
Хочеш карати когось чи звільнити із пут, роби так це,
Щоб вона знову ж таки в тебе була у боргу.
Користь тобі, слава — їй; тебе не убуде від того,
Як додаси їй пихи: ось що я можу, мовляв.
Хочеш, аби не втекла, то дбай, щоб не сумнівалась
В тому, що тільки в одну, в неї, задивлений ти.
Пурпур із Тіру{200} на ній — усіляко вихвалюй; а з Косу —
Коським захоплюйся теж: «Як же він личить тобі!»
В золоті вся — «Що золото, — скажеш, — супроти тебе?»,
[300] Вовняне буде на ній — вовняне рівно ж хвали.
В туніці стане тонкій — «Запалюєш серце!» — зізнайся.
«Не простудися лишень», — чемно на вушко шепни.
В проділ розчешеться — проділ хвали; залізо розпікши,
Хвильок накрутить — удай, що подивляєш і те.
А танцюватиме — руки хвали, співатиме — голос.
«Жаль, що так швидко, — зітхни, — пісеньці й танцю кінець!»
Та й саме ложе хвали, всі утіхи любовної ночі,
Що таке миле для вас, що вас єднає, — хвали.
Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, —
[310] Чуючи шепоти ті, геть розімліє вона.
Тільки б не виказав ти, що всі похвальби ті нещирі:
Вираз обличчя й слова мусять у парі іти.
Скрите мистецтво — кóрисна річ, а викрите — сором:
Хто ж то (й по праву) тобі йнятиме віру відтак?..