Я із плекання почну. Як плекаєш — лоза виноградна
Добре вино видає, нива — пшеницю гінку.
Врода — це ласка богів. Чи багато красою своєю
Хвалиться? Ні, бо не всім вділено дару цього.
Врода хоче дбання. Не поможе й врода недбалій,
Хоч би обличчям була рівна Венері самій.
Скажеш: колись не так, як тепер, чепурились дівчата —
Й чоловіки — відповім — не чепурились тоді.
Що й Андромаха сама груботкану сорочку носила —
[110] Дива нема: її муж — грубим воякою був.
Як хорошилася б ти для Аянта, який прикривався
Шкурами з семи биків — вежоподібним щитом?
Рим, неотеса колись і простак, — нині золотом сяє:
Ставши над світом усім, світу багатства посів.
На Капітолій поглянь, на нинішній і — на колишній:
Скажеш, що інший над ним правив Юпітер тоді.
Курія в нинішній день — високого збору достойна,
Ну, а за Тація — хмиз правив за крівлю низьку.
Де височать і для Феба й вождів наших пишні будівлі,
[120] Чи не паслися, було, звиклі до плуга воли?
Інші хай хвалять суворий той вік! Себе ж я вітаю
З нинішнім: люба мені нинішня Риму хода!
І не тому, що податливе золото з надр добувають,
Що кораблями везуть пурпур із дальніх країв,
І що під кайлом, багаті на мармур, нижчають гори,
І що стихії морській ставимо нині чоло, —
А лиш тому, що життя стало тоншим, що у минуле,
У предковічні часи грубість сільська відійшла.
Тож не обтяжуйте вушок своїх окрасами з перел,
[130] Що з зеленавих глибин смаглий індус добува,
В золототканих шатах важких не ступайте поважно:
Всі ці принади-пастки часто відстрашують нас.
Тонкощі ваблять зате. Про волосся краще подбайте —
Тут один доторк руки часто вирішує все.
Зачісок безліч бува, а якій з вас яка до лиця йде, —
Люстро підкаже, отож, перший порадник — воно.
Дещо довгасте лице — тоді посередині проділ:
Лаодамія, було, гладко чесалася так.
А кругловидій — пучком на маківці зачіска личить,
[140] Щоб, коли врода така, вушка відкриті були.
Іншій — волосся хай по плечах, як у Феба, спливає,
Бога, коли він до рук ліру співучу бере.
Деяка — хай його в’яже вузолом, як діва Діана,
Що по лісистих горах звірів жене полохких.
Цій пасує, коли — розпушений зачіс, високий;
А при самій голові, наче приплесканий, — тій.
Із черепахи гребенем — ця прикрашає волосся,
Та, у котрої витке, — вільне, мов хвиля морська.
Та чи вестимеш лік жолудям на розлогому дубі,
[150] Бджолам — на Гиблі-горі, а звірині — серед Альп?
Так неспромога й мені усі зачіски тут описати:
Щось незвичайне, нове, з кожним вигулькує днем.
Глянеш, бува, на якусь: «Нечепура!» Насправді ж волосся —
Тільки-но з-під гребінця: миле й таке недбання.
Й випадок часом — митець: випадково в захопленім місті
Вгледів Іолу Алкід: «Ось моя, — мовив, — любов!»
Кинута діво, й тебе так на Криті взяв на свій повіз
Вакх, а сатири — «Евой!» — дружньо гукали. — «Евой!»
От як то вашій красі природа турботлива годить!
[160] Скільки-то способів є скрити слабинку якусь!
Нам же квапливі літа з голови здувають волосся,
Як невгамовний Борей — листя з дерев восени.
Жінка свою сивину фарбує зіллям германським:
Трохи уміння, і вже — краща вона, ніж була;
Так, задивлятися б лиш, ступає, пишноволоса:
Гроші були — і чуже легко зробила своїм.
Та й купувати не сором тепер на виду всього люду —
Там, де Муз дев’яти і Геркулеса є храм{227}.
Що вже казати про убрання? Не схвалюю й тут я
[170] Пурпуру з Тіру, ані золотом витканих шат.
Чи то не безум, скажи, — на собі цілий статок носити,
Хоч і дешевших не брак, лиш озирнись, кольорів?
Ось — наче неба блакить, коли аніде ні хмаринки
І повіває вітрець — теплий, та не дощовий;
Ось — наче руна того, на якому Фрікс, було, й Гелла
Від навісної Іно урятуватись змогли;
Ось — грає хвилею ткань; від моря й назва{228} у неї:
Віриться, німфи морів — саме в такому вбранні;
Ось — мов шафран (у накидці такій запрягає богиня,
[180] В ранішніх росах уся, коней, що світло несуть).
Та — мов із Пафосу мирт, а ця — аметист пурпуровий,
В тій — мов перо журавля, в цій — біла ружа цвіте.
Тут — жолуді, Амарілло, твої, тут мигдалі і навіть
Віск свій відтінок блідий шатам жіночим дає.
Скільки народжує квітів земля, а лоза виноградна —
Пагонів, хай лиш зима, зросту ворожа, втече, —
Стільки, і більше, вовна п’є барв — обирай, але вміло:
Звісно, не кожній із вас кожна із них до лиця.
Темний — білявій личить убір: такою, у темнім,
[190] І Брісеїда була, як її викрав Ахілл.
Білий — смаглявій: в такім подобалась ти, Кефеїдо{229}, —
В білому ти на Серіф, острів, ступила, було.