Моря потвори, Сирени, були, що дзвінким своїм співом
Судна спиняти могли, хоч би які там прудкі.
Парость Сізіфа Улісс мало пут не порвав на їх голос —
Іншим він вуха тоді воском, хитрун, заліпив.
Часто лиш голос один — найбільша зваба жіноча,
І невродлива, бува, — голосом гору бере!
То переспівуйте ви в мармурових театрах почуте,
То на єгипетський лад пісеньку снуйте легку.
Хто між моїх учениць — беріться до гри на кітарі:
[320] В лівій — вона, гомінка, паличка — в правій руці.
Скелі зворушував, і хижаків, і води підземні,
І триголового пса лірник родопський — Орфей.
Камені клались самі, правий меснику неньки своєї{236},
Чуючи ліру твою, — й мури фіванські росли.
Й рибу німу Аріон — у давній переказ повірмо —
Струнами й співом своїм посеред хвиль чарував.
Грати й на наблі{237} учись, обіруч бий у струни доладно:
Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра.
Знай Каллімаха пісні й поета із Косу, й Теосця{238},
[330] Що на бенкетах співав, старець, славитель вина.
Знай і Сапфо, найсолодшу Сапфо, й того, хто про Гету
Нам оповів, крутія{239}, як то він батька дурив.
Щось із Проперція теж, із чутливого, варто читати,
Щось іще з Галла, а щось, миле, з Тібулла іще,
Чи із Варрона{240} — про золоте, що сестрі твоїй, Фріксе,
Руно нашкодило так, чи про того втікача
З Трої — Енея, про перший зачин високого Риму, —
Твору славнішого в нас годі, повір, однайти.
Може, й моє до згаданих тут долучиться ймення,
[340] Може, в летейську ріку твори не кануть мої —
Скаже хтось: «От почитай, як тонко пише співець наш,
Як він і чоловіків розуму вчить, і жінок,
А чи із трьох його книг — про любов — підбери собі дещо
І з розумінням, чуттям ніжно ті вірші читай;
Чи із послань — із творів, що він, уперше для Риму
Склав їх, теж до ладу спробуй озвучити їх».
Хай так і буде! Тебе прошу, Фебе, й тебе, охоронцю,
Вакху рогатий, і вас — дев’ять співучих богинь!
Хто б сумнівався, що після вина саме в пору й у танці
[350] Звабними рухами рук зачарувати усіх?
Хто б то не подивляв мастака-танцюриста на сцені?
От що таке для очей тіла проворного рух!
Дівчині, хай це дрібне, але й в кості грати не вадить,
Варто їй знати і тут всі хитромудрі ходи.
То нехай кине на «три», а то гарненько зміркує,
Як їй тут бути, який, хитрий, придумати хід.
Є і в «розбійників» гра; ось тут дивися в обидва:
Гине камінчик тобі, раз він один — проти двох.
Воїн без пари — далі вояк, дарма що в полоні,
[360] Часто вертається він, хоч і мав намір іти.
В сітку відкриту хай кидають кульки — їх по одній ти
Вправно раз по раз бери, інших, однак, не торкайсь.
Є іще ось яка гра: тут стільки ліній є, скільки
Рік, що по колу біжить, має в собі місяців.
Є ще така: трьома камінцями її починають;
Виведеш їх в один ряд — то перемога твоя.
Тисячі ігор тих є! І дівчині конче їх знати:
Саме за грою, бува, паросток пустить любов.
Гарні робити ходи — невелика, одначе, заслуга:
[370] Спокій у грі берегти — це неабияка річ.
От, захопившись, бува, розкриваємось, необережні:
Що потаємним було — часто вигулькує в грі.
Гнів постає, гидке оте зло, жага багатіння,
Потім — образи, сварки, непогамовна злоба.
Всяке почуєш тоді, здригається навіть повітря, —
Всяк у підмогу собі месників кличе, богів.
Правила гри — вже ніщо; чуже чи своє — упереміш.
Вигуки, сльози, кляття — сам я був свідком того.
Хай від такої ганьби береже вас, дівчата, Юпітер:
[380] Під час такої-от гри де вже подобатись вам!