Галя розглядає камінці. Вони гладкі й круглобокі, їх обтесала й вишліфувала вода. Але, що це? Один камінець наче б ворухнувся! А може то ґудзик від плаща й діти затронули його в бігу? Але воно й далі рухається. Воно живе!
Галя бере в руку малесеньку черепашку, вона перебирає ніжками, старається визволитись. Не знає ж, чим загрожує така позиція. Вона не лиш крихітна, але ще й м’яка й ледве сіро-бура. Вона новонароджена.
Мама черепаха вилізла з води й подалася до піскового пагорба. Там і знесла яєчка й запорпала у пісок. І пішла собі, — а за яєчок байдуже. Мало є таких звірів, що не дбають за своїх малих, чи молодих. То хіба риби й то не всі. Є такі навіть між ними, що стелять на водоростях гніздечко й, найчастіше батько доглядають і боронять яєчок, а згодом малечі. Та черепаха не дбає. Сонце й вологість піклуються її яєчками, аж поки з них не виклюються малі. Так і сталося з нашим малим черепашатком.
— Бідненьке, ти ледве лізеш, — жалувала його Галя. — Стрівай, я допоможу тобі дістатися до води. Це твоє житло, правда?
Кладе черепашатко поблизу води, задом до неї, де ще не сягають хвилі. Черепашатко сидить хвилину. Чи слухає воно плюскоти води, чи може якоїсь черепашиної, правікової пісні-зову, якої ми, люди не вловлюємо? Щось кличе, щось надить. Черепашатко повертається обличчям до води. Он надбігла хвилька й черепашатко сіло на неї. Бовтає смішно крихітними ніжками, несміло й незручно.
— Не потонеш ти, маленьке? — турбується Галя. — Ти ж ніколи ще не було в воді. А може ти не водяна черепаха тільки земляна?
Галя підносить черепашатко на крок від води й знову укладає задом до води. Так для досвіду. Але тепер черепашатко вже має досвід: воно зручно повертається і біжить до води. Вода бере його на свою спину й воно гребе сміло й зручно та відпливає в новий світ. Від тепер він станеться його житлом. Зустріне воно своїх родичів від найбільших до найменших і навчиться жити у воді й на суші.
Галя примикає очі й у спогадах бачить фільм. Десь воно діється на просторих піскових пляжах полудневого Пацифіку. Світає. Океан б’є до берегів.
Що ж тут діється? Оживає пісок! Безлічі черепашок виклювались із яєчок і нестримно подаються бігом до води! Понад ними кружляє водяне птаство, кричить і скиглить, кидається на черепашок і клює їх. Ковтають їх, як чорногуз жабу. Визбирують на піску. Здається — кінець черепашиному родові. Але він біжить, швидко біжить! Тільки б до води, тільки б до води!
Допадають! Кидаються на воду, поринають у ній. Тут їхнє спасіння, тут життя. Може на тисячі, сотні тисячів лиш їх декілька потрапить до води. Але всі вони, всі, якимось відвічним інстинктом знають, де вода й куди їм бігти.
І як швидко та зручно біжать, як поспішають!
І вони, як Галин ґудзичок знають зразу, де вода й що вона їхня справжня мати.
— Прощавай, ґудзичку — говорила йому наздогін, — може колись зустріну тебе знову як велику, писану черепаху. Але й у воді будь обережний: риби й вужі поїдають черепашок.
Хвилі співали й шуміли, йдучи назустріч берегам.
Хлопці брались човном до гирла потока. Причалили до берега. Один повертає човен веслом, другий лежма на чердаку. Час від часу встромлює руку у воду. Щось зловив, але що? Риб не ловлять так зручно й швидко, он так, руками.
Хлопці пливуть назад. Вони вже наловили черепах: оцих писаних червоно-жовтих, з таким веселим малюнком на голові. Галя присідається до них.
На березі миска. В ній серед води цеглина та трохи трави. Туди пускають в’язнів. Запевняють, що випустять їх, як тільки трохи пограються.
Укладають їх рядком. І закладаються: котрий швидше. Як лиш відняли руки, черепахи подались бігцем до води. Швидко й зручно, навтеки. Хто казав, що на суходолі вони незручні? Хто назвав їхній біг черепашиним кроком?
Хлопці знову ловлять їх, назначують першуна, обмінюються ним, торгують. І далі йдуть перегони. Може завтра вони візьмуть їх із собою до міста й держатимуть у городі. Але то неволя, навіть коли ви покладете миску з водою і з цеглиною посеред неї. Овочі, салата? Думаєте, що вони смакують комусь, що як черепахи привикли до м’ясного харчу, до риби? Годують їх теж черв’яками. Черепаха їсть тільки живого черв’яка, що рухається. Не доторкає навіть того, що лежить непорушно на дні посудини.