— Та яку мавпу? У наших лісах мавп немає. А покажіть мені її!
Утрьох подались на город. Там під дубом хлопці залишили свій улов.
Сітка була порожня… Ані сліду здобичі!
— Та вона здихала, і ми несли її швидко додому. Де ж вона?
І справді, що сталось із звірком? Невже щось затягнуло його в ліс?
— То напевно був опосум! — сказав тато. — Вони в небезпеці прикидаються неживими. Напасник залишає їх, а тоді вони негайно зриваються і втікають. Так зробив і ваш звірок.
Дійсно, хлопці думали, що опосум мертвий, і залишили сітку отвором догори. А він використав нагоду й видобувся з неї. Обманувши напасників, він зник у лісі. Тепер йому вже не хотілося спати.
Чого навчила доньку стара блощиця
Не знаю, чи в комах є школи й учителі. Мабуть таки немає. Хоч часто ви побачите комах, що сидять тісно один поруч одного. Може з переду в них учитель і він навчає їх якоїсь комашиної мудрости? Бо деякі комахи дуже мудрі. От так: бджоли, чмелі й оси, а надівсе мурашки. Про них написали люди, не томи, а цілі бібліотеки.
Та я не писатиму про тих мудрих комах. Про них я знаю дуже мало, хіба стільки, що з книжок. А вже пасічники, так ті потраплять розказувати й розказувати про бджіл і кінця немає їхнім оповіданням. Інколи думаєш: правда то чи побрехенька? Бо пасічники славні байкарі. Так як ловці. Вони потраплять розказувати чудовища, дивовижі, частина з них побрехенька. Її й називають латиною ловців.
Та мені ніякого діла до пасічників і до ловців. Мене зацікавила стара, сплюснута ягідна блощиця. Завбільшки нігтя на вашому малому пальцеві, тільки трохи ширша, вона трохи нагадує черепаху. Може навіть вона більше неповоротна як черепаха. Борониться перед напасником дуже нехитрим способом: паде з гілки на якій сиділа повчаючи свою доньку й зникає серед трав. Хто б її там найшов оцю зелену комаху?
Є ще й другий спосіб оборони, що його власне навчала вона доньку, коли ми наблизились до малинника. А малинник — це густі кущі рясно посипані червоними соковитими ягодами — малинами. Що вже добрі малини! В роті аж розпливаються. Солодкий запашний малиновий сік так смакує нам у літку! В зимі ми п’ємо його заваривши з цукром улітку. З водою він смакує прекрасно, нагадує нам теплий літній день. Він, або малинове варення, политі на риж смачні, смачні! Не диво отже, що Стара вибрала собі таке гарне житло. Під шершавим малиновим листком. То так, якби ми зажили під холодильником. Захотіла їсти — не потребувала навіть так трудитись як ми, відчинюючи холодильника. Просто підлазила до малин, роговатими щелепами наколювала ягоду й висмоктувала з неї сік. Бачили ви коли-небудь малину, після такого блощичиного пирування? Вона почорніла, висушена й без ніякого смаку. Та не раджу я вам куштувати таких ягід. Мало того: будьте обережні й не ласуйте на свіжих ягодах доки гарно їх не розглянете. А то трапиться вам те, що мені: сипнула до рота жмінку ягід і… негайно виплювала їх! А так кортіло, так кортіло! Замість приємного смаку — відразливий сморід наповнював мій рот, а язик пекло наче б перцю хто насипав.
— Тьфу! Тьфу! Харк, харк! Фуй!
Я плювала й чистила рота й не могла позбутись поганого смаку.
В тому часі донька найшлась серед трави біля мами, Старої Блощиці. Чистила ніжками ротика й очі, замазані малиною і моєю слиною. Мама дивилась на неї з задоволенням, я сказала б навіть: з радістю, коли відоме таке почування отим смердюшкам — блощицям.
Доня вдалась кмітлива й спритна. Не забула маминої науки, бо хто інший навчив її правікової мудрости? А, он вона:
— Як тільки хтось, чи щось доторкне тебе, або твою комору малину — не чекай, що буде далі. Негайно й то таки з місця, порсни з бочілки, що я дала тобі, як ти ще була маленька — крихітна. Цей сік твоя оборона. Він не пече нас, ані нам не смердить. Хоч які ми малі. Зате людям, отим великим, неповоротним чудовищам він пече так, що не можуть видержати. Виплює такий те, що захопив і таким способом звільнить тебе. А то зникнула б десь у безоднях його пельки.
Думаю, що тієї мудрости навчала мама доньку, коли сиділи на малиновій ягідці й грілись у сонці. Як і малини й вони люблять його. Бо мала мусіла вміти лекцію досконало, коли не дала мені поласувати, а заставила плювати й харкати й таким способом позбутись її.
Добрий учитель і кмітливий учень неодну науку передають з роду в рід, з покоління в покоління.
Фазани
Михайло косив траву. Косарка тарахкала, з під ножів густими зеленими бризками вилітала трава. Коли примкнути очі й дивитись у даль, складалося враження, що це зелена вода й її бризки хлюпають з-під човна. Покоси лягали як хвилі, що чомусь, спинилися в своєму поході.