Він ще двічі чи тричі поміряв кроками набережну, поки запала справжня ніч. Але більшість вікон у будинку профспілок ще світилися. Хтось грав гаму на саксофоні. А Соня все ще сиділа на підвіконні, і хлопець так само тихо щось їй розповідав.
Аділь-бей уже знав, що повсюди в місті у кожному будинку мешкало по цілій родині або й по дві в одній кімнаті. І це — якщо не рахувати «куркулів» та їхніх дітей: ті спали просто на вулиці. Зранку всі шикувалися в черги до кооперативів і стояли доти, доки з'являлася табличка з написом, що вже скінчилася картопля, чи борошно, чи ще щось. А тут перед ним зненацька, наче в якомусь нормальному портовому місті, засяяло величезними літерами слово «БАР»! Досить тільки штовхнути двері, і з'явиться швейцар у лівреї й, поки ти розглядатимеш публіку, візьме в тебе капелюха…
Аділь-бей сів за перший-ліпший столик. Поки грали танго, люстри не горіли, світилися тільки маленькі лампочки над касою. Через це червонястий місяць за вікном видавався більшим, ніж був насправді. В місячному сяйві прослизали парочки. Це саме танго Аділь-бей чув і у Відні, й у Стамбулі, й теж було тьмяне світло, й постаті музикантів у темряві… У Стамбулі також були іноземні моряки, й жінки в погано покроєних сукнях, і сміх, шепотіння, запах алкоголю та парфумів, і офіціанти у білих куртках також поволі переходили від столика до столика…
— Що замовлятимете?
До нього звернулися по-французькому й подали меню, розгорнуте на сторінці з винами. У цю мить за сусіднім столиком хтось почав робити Аділь-беєві якісь знаки. Той столик був дуже гамірний. З півдесятка людей сиділо довкола батареї пляшок віскі й шампанського. Чоловік у білому костюмі, з розстебнутим комірцем сорочки додав до своїх жестів ще й слова, проте не підвівся. Здавалося, він от-от перекинеться разом із стільцем.
— Ідіть сюди, друже!
Аділь-бей нерішуче встав. Величезна рука потисла його долоню.
— Я — Джон із «Стандарду». А ви — новий консул? Мені розповідали про вас у Панделлі. Офіціанте, ще один келих! — Потім Джон, показуючи на офіцерів, з якими він пив, додав: — Це мої товариші. Тут усі — товариші. Віскі? Шампанського?
Джон був п'яний. Він завжди одягався в біле, завжди ходив із розстебнутою сорочкою, яка відкривала його могутню шию. Джон завжди сидів за кермом автомобіля, відчайдушно гасав вулицями й зупинявся лише тоді, коли ось-ось мав збити дитину чи стару жінку.
— Як там поживає та лахудра Нейла? — спитав він, спорожнивши келиха. Незважаючи на те, що Джон був п'яний, він уважно вивчав поглядом Аділь-бея. Грубі риси його обличчя розпливлися, під очима понабрякали мішки. Очі вогко блищали, погляд ковзав, ні на чому не зупиняючись, та коли вже за щось чіплявся, то обличчя відразу ж ставало жорстким.
— То як, це вже сталося? — допитувався він.
Помітивши, що спантеличений співрозмовник не може знайти слів, щоб відповісти, Джон знизав плечима.
— От стерво!
— Та що ви!
Але Джон не дав йому часу обуритись.
— Ви думаєте, ми всі там не побували? Бармене, покладіть іще одну пляшку в лід!
Повз вікно все проходили парочки.
— Ви хоч не розказали їй чогось такого, що може вас скомпрометувати?
— Не розумію…
Сусід-фламандець підвівся, за хвилину повернувся з жінкою і посадив її поруч із собою. Розмовляти з нею він не міг і задовольнявся самими поглядами. Пестячи жінку, він усміхався.
— Ви вже давно тут? — спитав Аділь-бей американця.
— Чотири роки.
— Вам тут подобається?
Джон зареготав чи, скоріше, видихнув усіма легенями повітря разом із тютюновими крихтами, що поприлипали до його губів. Певно, йому вже все було байдуже, він навіть не намагався вдавати з себе ввічливого.
— Будьте здорові, поки не здохнете!
Віскі Джон пив із пивного кухля, не дбаючи про те, скільки випито. Розмовляли за столом безладно. Час від часу котрийсь із моряків кидав фразу, іноді хтось уставав і йшов танцювати. Джон втупився в консула. Його погляд був не прискіпливий, але гострий.
— Ви що, вже в розпачі?
— Ні, тільки трохи розгублений.
— Якщо виникнуть непорозуміння, приходьте до мене. Знаєте, де це? На околиці біля трубопроводу.
— Можна у вас щось запитати? Ви щойно казали про пані Амар… Гадаєте, вона з «гепеу»?