ЗАПИТАННЯ: Розкажіть про Ваше перше завдання у ворожому тилу?
ВІДПОВІДЬ: У серпні місяці 1944 року я був викликаний до Києва, до НКДБ УРСР майором Єфремовим. 9 вересня 1944 року з міста Києва в складі групи з 9 осіб мене перекинули літаком типу «Дуглас» до Болгарії, в район села Стеврек наподалік міста Елена. До складу групи входили командир групи майор Іванов, комісар групи Роганов Євген, дівчата-радистки, прізвищ не пам’ятаю, звати Віра й Ніна, болгарин Бачев Василь, болгарин Балабан Степан, вірменин, уродженець Слівена, позивний «Григорій», прізвища та імені не знаю, молодший лейтенант з позивним «Олександр», прізвища й імені не знаю, та я.
ЗАПИТАННЯ: Яку роботу Ви виконали за завданням НКДБ УРСР після прибуття в Болгарію?
ВІДПОВІДЬ: Коли наша група була висаджена неподалік міста Елена, німецьких сил у цьому районі вже не було. Тому ми вдев’ятьох долучилися до болгарських партизанських загонів і разом з ними зайняли кілька населених пунктів. У місті Елена від підпільної комуністичної організації ми з Івановим одержали відомості про фашистську болгарську організацію «легіонаріїв», яка чинила збройний спротив Вітчизняному фронту Болгарії та Червоній армії. Центр цієї фашистської організації був у місті Софії, і вона мала вплив на периферії Болгарії. Очолював групу один болгарин, прізвища не пам’ятаю. Всі відомості про фашистську організацію та її практичну діяльність ми передали до НКДБ УРСР у 4 управління, майору Єфремову. Пізніше наша група прибула в місто Слівен, куди вже підійшли передові частини Червоної армії. Там ми провели роботу з виявлення фашистських організацій, було викрито організацію, члени якої проходили підготовку у Відні та Берліні й мали виконувати завдання в Одесі та Криму. Також ми виявили білогвардійську організацію, яка працювала на користь німців. Після виконання завдань я повернувся до міста Києва.
ЗАПИТАННЯ: Коли Вас вдруге направили у ворожий тил?
ВІДПОВІДЬ: У грудні 1944 року мене викликав майор Єфремов і дав завдання в складі групи вирушити на територію Моравії. 20 грудня мене перекинули з аеродрому міста Львова літаком типу «Дуглас» у складі групи секретних співробітників НКДБ (чех Чунко-«Густав», «Рудич», «Бронек», «Микола», «Дмитро» і «Надія»). Спочатку ми домовилися стрибати з парашутами одночасно з двох бортів літака. Але коли я підійшов до виходу, виявилося, що всі інші члени групи стоять із протилежного боку. Тому я стрибнув окремо від усіх. Коли приземлявся, зламав і вивихнув ногу. Це відбулось у районі міста Вшетін. Я майже не міг рухатись і зв’язок зі своїми товаришами зміг установити лише завдяки партизанам.
ЗАПИТАННЯ: Як Ви встановили зв’язок із партизанами?
ВІДПОВІДЬ: Приблизно 22 грудня 1944 року, заховавши свої речі, я підповз до краю лісу і помітив там будинок. Діставшись туди із великими труднощами, я почав просити господаря відпочити в нього. Селянин мені категорично відмовив, бо його могли розстріляти за це, та ще й сказав, що зобов’язаний повідомити про мене поліцію. Щойно він пішов у напрямку містечка, я скотився з пагорба та відповз у ліс, наскільки дозволяли сили. На третю добу в лісі я зустрівся з лісорубом похилого віку. Повідомив йому, що є партизаном. Тоді чоловік мені розповів, що партизани з загону Мурзіна розшукують парашутиста в гумовому плащі, і якщо це я, він може зв’язати мене з партизанами. Я погодився, і він показав мені будинок. Там був юнак років сімнадцяти, через якого я і зв’язався з партизанами загону Мурзіна.
ЗАПИТАННЯ: Як довго ви пробули в партизан?
ВІДПОВІДЬ: Сім днів.
ЗАПИТАННЯ: Що ви робили у цей період?
ВІДПОВІДЬ: Встановивши зв’язок із партизанами, я залишався на місці, бо через свою хворобу самостійно пересуватися не міг. Тому вони доправили мене в село й надали квартиру, де я сім днів пролежав у ліжку. Через сім днів я через партизана Геннадія встановив зв’язок із «Рудичем», радистом «Дімою», «Густавом» і переїхав на місце їхнього перебування, в Лейтальські хутори.