ЗАПИТАННЯ: Яку роботу виконувала група «Рудича»?
ВІДПОВІДЬ: Через партизан групи Мурзіна ми встановили зв’язок із підпільниками, прізвищ яких я не знаю. З їхніх слів стало відомо, що в місті Вшетін є військовий завод, який випускає кулемети для німецької армії, а також там відбуваються випробування нових військових винаходів, зокрема нової повітряної радіоміни. «Рудич» встановив зв’язок із техніками цього заводу та домовився отримати в них креслення секретних винаходів і генеральний план заводу. Техніки передали нам креслення повітряної міни, електрокулемета і генеральний план заводу.
ЗАПИТАННЯ: Коли і ким Вам було передано креслення?
ВІДПОВІДЬ: Креслення нам вручили Дідек і Жега 6 січня 1945 року. Один примірник креслень залишився в мене, а другий у «Рудича».
ЗАПИТАННЯ: Як і коли Вас заарештувало гестапо?
ВІДПОВІДЬ: 17 січня 1945 року нас зрадив зв’язківець партизанського загону Мурзіна, насправді власовець, Кідалов Анатолій. Він сказав мені та секретному співробітнику НКДБ «Густаву», щоб ми швидко вибиралися з нашої квартири, бо німці десь недалеко. Щойно ми вийшли до лісу, нас оточили німецькі автоматники та взяли під варту. Під конвоєм нас відправили до в’язниці міста Злін.
ЗАПИТАННЯ: Про що Вас допитувало гестапо?
ВІДПОВІДЬ: Гестапо допитало мене про мій зв’язок із органами державної безпеки. Приховати цей зв’язок я не міг, оскільки в момент мого арешту під час обшуку в мене вилучили посвідчення, виписане НКДБ на ім’я «Бронека». Крім того, заарештований разом зі мною «Густав» на допиті зізнався, що ми — секретні співробітники НКДБ. Тому я й зізнався, що разом із сімома співробітниками НКДБ мене заслали на територію Моравії для підривної роботи проти німців. Я назвав псевдоніми кожного співробітника і хто які функції виконував. Повідомив, що в нашої групи є рація і тол для диверсій. Також на допиті начальник гестапо дуже цікавився кресленнями, вилученими в мене під час обшуку. В один із днів мене привели на упізнання тіла вбитого керівника нашої групи «Рудича».
ЗАПИТАННЯ: Яким чином у Вас опинилося посвідчення на ім’я «Бронека»?
ВІДПОВІДЬ: «Бронек», комісар нашої групи, перебуваючи в партизанському загоні Мурзіна, був поранений у бою з німцями та невдовзі помер. За розпорядженням начальника нашої групи, «Рудича», його документ передали мені. Я ж став і комісаром, хоч фактично продовжував перебувати в ліжку через хворобу.
ЗАПИТАННЯ: Чому при Вас виявили секретні креслення Дідека, і як Ви пояснили їхнє походження на допиті в Гестапо?
ВІДПОВІДЬ: Креслення я не встиг знищити під час арешту. На допиті я сказав співробітникам Гестапо, що це — креслення радіоприймачів. Але пізніше Дідека заарештували, він дав свідчення про зв’язок зі мною та про те, що передав мені креслення повітряної радіо-міни. Я був змушений підтвердити свідчення Дідека.
ЗАПИТАННЯ: Коли Ви прибули до міста Брно?
ВІДПОВІДЬ: Під конвоєм я прибув до головної в’язниці міста Брно 26 січня 1945 року, де мене так само допитували.
ЗАПИТАННЯ: Ви вирішили розповісти про Вашу співпрацю з німецькою розвідкою?
ВІДПОВІДЬ: Раніше я хотів приховати цей факт, але тепер бачу, що мовчати немає сенсу, і тому вирішив дати правдиві свідчення.
ЗАПИТАННЯ: Розкажіть, як Вас завербували для співпраці з німецькою розвідкою?
ВІДПОВІДЬ: Після допиту, про який я вже розповідав, мене відвели в підвал і посадили до камери смертників. Там я просидів близько десяти днів, а потім почався новий допит. Мене знову переконували піти на співпрацю з німецькою розвідкою. «Не думайте, що ми ставимо вам тяжку задачу, — казали німці. — Навіть якщо завдяки якому-небудь диву Ви змогли би від нас вирватися та дістатися до своїх, Вас однаково чекає смерть. Радянська розвідка ніколи не повірить, що людина, яка сиділа в Гестапо, залишилася чистою. І якщо Ви їх переконуватимете, що не погодилися співпрацювати з нами — з Вас сміятимуться як із наївної людини. Враховуйте, хто Ви такий. Ваш прадід по батькові міський голова міста Кременчука, один брат батька білоемігрант, сестра його білоемігрантка, другий брат репресований і сам Ваш батько обербургомістр міста Харкова. З боку матері Вашими родичами є генерал Жотлановський, князь Ерістов, один із братів Вашої матері капітан німецької армії. Ви буквально оточені зовсім неблагонадійними з радянської точки зору родичами, та й самі, маючи дворянсько-буржуазне походження, ще на додачу перебували в гестапо. Ми не пропонуємо Вам непосильних завдань, не відправимо Вас до СРСР, де Вас, безумовно, відразу знищать. Сьогодні вже зрозуміло, яким буде фінал війни. Але програш у війні не означає остаточної поразки нашої справи. В нас є друзі та покровителі в багатьох країнах, зокрема в Америці та Англії. Після закінчення цієї війни ми з ними зробимо ставку на розпалювання нової війни, між СРСР і його союзниками. Для цього ми будемо поглиблювати вже існуючі суперечності. Очевидно, що після війни СРСР надішле на Захід величезну армію своїх розвідників. Дотепер радянська розвідка дала слабкий ефект у науково-технічній галузі, тому вони спробують заповнити цю прогалину. Багатьох розвідників направлять на заводи і в наукові заклади Англії й Америки. Ми ж виставимо проти них «блокувальників» — людей, які виявлятимуть радянських агентів і наводитимуть на них американську та англійську розвідку. Так буде виконано відразу три завдання: по-перше, ми здобудемо довіру розвідок західних країн, по-друге, перешкодимо СРСР заволодіти новітніми розробками і технологіями, по-третє, посилимо конфлікт між СРСР і союзниками. Ви — науковець і викладач, знаєте багатьох радянських учених. Ви будете працювати в найбільш культурних підприємствах Заходу і без проблем впізнаєте радянських агентів. Якщо ж Ви не погоджуєтеся на таку роботу і не пристаєте на нашу пропозицію, ми Вас розстріляємо». Офіцер німецької розвідки, який проводив допит, дав мені день часу на роздуми.