ЗАПИТАННЯ: Коли ви встановили зв’язок із НКДБ УРСР?
ВІДПОВІДЬ: За сприяння контррозвідки «СМЕРШ» 3 Українського фронту я встановив зв’язок із НКДБ УРСР 28 липня 1945 року і 16 серпня того ж року був заарештований.
Із протоколу допиту оперуповноваженим СМЕРШ гвардії старшим лейтенантом Майоровим свідка, начальника Чеського партизанського загону № 1 імені Яна Жижки капітана чехословацької армії Франтішека Фоукала, 1917 року народження (освіта середня, льотчик чехословацької армії).
ЗАПИТАННЯ: З якого часу Ви знаєте Крамаренка і які у Вас із ним стосунки?
ВІДПОВІДЬ: Крамаренка я знаю з квітня місяця 1945 року, коли мене посадили у в’язницю в місті Брно у Коуніцови Колеє. Там я вперше побачив Крамаренка, стосунки мої з ним були нормальні. Не родичались і не сварились.
(…)
ЗАПИТАННЯ: Чи організовував Крамаренко партизанський загін?
ВІДПОВІДЬ: Партизанського загону Крамаренко не організовував, але 5 травня він з’явився в організованому мною загоні і привів із собою групу росіян, що втекли з того ж табору. Він призначив одного старшого лейтенанта командувати цією групою, а групу передав мені в підпорядкування. Сам Крамаренко перебував увесь час у загоні й ні на які операції не ходив.
ЗАПИТАННЯ: Коли та з якої причини Крамаренко вибув із загону?
ВІДПОВІДЬ: Приблизно 8—9 травня до мене в загін приїхав один партизан-мотоцикліст і почав вести розмови з Крамаренком. Про що вони говорили, мені невідомо. Але після розмови Крамаренко попросив мотоцикл з коляскою, 2 автомати, бінокль, 2 пістолети, 2 ручні годинники, 3 гранати, компас, грошей 4000 крон, видав мені розписку, сказав, що годі жити в партизанському загоні, час виконувати свою роботу, попросив адреси заводів у Моравії та поїхав із Марченком і з російською дівчиною Лідою.
Виписка з протоколу № 30
Особливої наради при Міністрі внутрішніх справ СРСР
РД-4 від 16 серпня 1946 р.
СЛУХАЛИ:
32. Справу № 148458/МДБ УРСР по звин. КРАМАРЕНКА Олега Олексійовича 1909 р. н., ур. м. Харкова, українця, гр-на СРСР, б/парт., до арешту без певних занять.
Звин. за ст. 54-1 «а» КК УРСР.
УХВАЛИЛИ:
КРАМАРЕНКА Олега Олексійовича за зраду батьківщини ув’язнити до виправно-трудового табору терміном на ВІСІМ років, рахуючи термін від 16 серпня 1945 року.
Із висновку заступника Військового прокурора Київського військового округу полковника юстиції М. Совенка від 14 грудня 1955 р.
(…) Відбуваючи покарання у Тайшетському ВТТ, 17 квітня 1948 року Крамаренко О. О. помер (а.с. 99).
Нині дружина засудженого Корнєва К. Д. просить переглянути справу Крамаренка. З матеріалів справи видно, що вина Крамаренка у зраді Батьківщини ґрунтується лише на його свідченнях, однак підстав для зміни постанови Особливої Наради при МВС СРСР стосовно Крамаренка О. О. немає, оскільки проведеною перевіркою встановлено, що скарг на необґрунтованість засудження від Крамаренка не надходило (…).
Ну, аякже! 1909 рік народження, Олеже Олексійовичу, накладає свої обов’язки. Героєм тут мало кому випаде стати, а от актором універсального плану має бути практично кожен.
Твій згаданий на допиті (властиво, на допиті допиту, допиті в квадраті) родич, катеринославський генерал-губернатор Жолтановський, повільно і поважно пише книжки з військової справи, методично топче селянські повстання, висилає лікаря Андрія Лисенка, композиторового брата, зі Знам’янки до Росії (не забувши персонально завітати до міста) і, нарешті, так само неквапливо падає від пострілів есера Раппопорта в самому центрі Катеринослава. Твій ще один родич, нащадок грізно-грузинських князів Еріставі, взагалі, округлився на м’якій і смачній Полтавщині до Ерістова, опікується школами та предводительствує повітовим дворянством — хоч пиши з нього ілюстрації до літератури дев’ятнадцятого століття. Не кажучи вже про міського голову Кременчука.
Стабільні, статечні ролі! Тобі на їхньому тлі випаде грати в чомусь на зразок фільму «Веселые ребята». Ось ти б’єшся проти вуличних хуліганів. Малюєш матір, Марію Леонідівну, а сестра виріже потім силует малюнка так, що вийде якась дивна паперова двовимірна статуя. Замальовуєш рисочки архітектурних стилів. Відсилаєш на конкурс російські та українські вірші. А тепер ти вже інженер-хімік, у переліках твоїх технікумів, інститутів, заводів і кафедр сам слідчий ногу зламає. Тут тебе, як казала твоя мама, «тримають за штани» нескінченні жінки, а тут ти вигадуєш якусь супер-броню. Учора забув привітати сестру Валю з днем народження (тепер за неї це пам’ятатиму я), а сьогодні стаєш розвідником — НКДБ УРСР надихає на неабияку романтику, особливо коли твій батько колаборант — і стрибаєш не в той бік із парашутами, хворієш у підпіллі, сидиш на допитах, виходиш на зв’язок із загоном «чорного генерала» Мурзіна Даяна Баяновича (цей чоловік із іменем — уже готовим віршем — дожив, між іншим, до 2012 року!), їдеш моравськими лісами на мотоциклі з російською дівчиною Лідою (чи міцно вона трималася за штани, хорошая девочка Лида?) — і чомусь саме в напрямку СМЕРШу, ігноруючи його очевидне, як для прихильника традиційної силаботонічної поезії, римування. Чому ти туди їдеш, а не зробиш, наприклад, вигляд, що загинув, і не розчинишся серед авангардних руїн Європи чи в архаїчних фігурах чистих кольорів Америки? Сподівався допомогти дружині Каті й сину Олексію? На щось іще сподівався? Ех, та що там… Час на фінальну роль — і вона вже трохи статечніша, бо в Тайшетлагу поспішати особливо нема куди, навіть волосся зранку не поспішає відлипати від нар. Інколи можна викроїти час на те, щоб зробити справжню книжку казок, із ілюстраціями, зі справжньою палітуркою — ну, все, як на волі, — от лише текст туди хай впише сестра, ось він на окремих папірцях, такими дрібнесенькими літерами, що Бог його розбере. А сестра, звісно, не вписала — пам’ятаєш, як ти її не привітав із днем народження? Отож! Розписав тій-таки сестрі в іншому листі цілу теорію казки. В останньому листі вірш про меч, якого ти збираєшся вийняти з піхов. Це ти що мав на увазі? Втечу, повстання, страйк? Чи просто помер від виснаження?