Вовка зрідка справлявся про хід рятувальних робіт і казав, що вода в нього хоч і прибуває, але дуже повільно. Уже майже зовсім розвиднілося.
— Досить! Нічого ми так не вдіємо, — сказав я. — Треба їхати по підмогу до табору.
Усі погодилися зі мною. Галина залишилася на місці, щоб Вовці не було страшно, а ми з Андрієм взяли «Аврору» і, збивши два величезні стовпи бризок, накручуючи щосили колеса, помчали по оранжевій від сходу сонця річці.
Я не пам'ятаю, як ми доїхали, тільки ми були зовсім мокрі від поту.
Вискочивши на берег, я задзвонив у дзвін; Андрійко кинувся в будинок і несамовито зарепетував. З дверей, з усіх вікон вискакували напіводягнені, перелякані діти й вожаті. Льоля вибігла з ковдрою на плечах.
Я заволав:
— Швидше! Вовка Грушин тоне! Візьміть мотузки! Візьміть багри!
Минуло рівно п'ять хвилин. Напхом напхана «Аврора» мчала річкою. Кожний веслував чим міг, допомагаючи колесам.
За нами в заростях, ламаючи гілля, уздовж берега продирався весь табір.
По дорозі я й Андрійко плутано розповіли, що скоїлось, але ніхто нас до пуття не зрозумів.
Ось і «Марат»… Спокійно застиг над водою кінець перископа. На борту «Марата» сиділа Галина, крутила в руках гумову трубку й гірко плакала.
— Де Вовка? — спитала Льоля.
— Тут… — показав Андрійко під воду.
— Скільки часу?
— Та вже годин зо три.
Льоля зблідла.
— Вовко, ти живий? — спитав я.
— Живий, — з річкового дна відповів Вовка і додав: — Холодно!
Діти товпилися біля берега і, пороззявлявши роти, витріщилися на перископ.
І тут розпочалася рятувальна робота. П'ятеро найкращих плавців пірнали, намагаючись підвести мотузки під «Архімеда». Всі інші тикали у воду баграми, засукавши холоші, бродили по воді і подавали тисячі порад. Стояв галас, ніби на пташнику під час годівлі. Нарешті нашим водолазам пощастило підчепити мотузками корму й ніс «Архімеда». Вони повилазили на берег змерзлі, змучені, але дуже горді.
Дужчі хлопці взялися тягти мотузки вгору. Вщухли крики. Запала цілковита тиша. Чоловік з вісімдесят спостерігали, як піднімається з води труба перископа. І коли, нарешті, виринув зелений верх «Архімеда», пролунало таке «ура», що, здавалося, сонце підстрибнуло.
Потім знову настала тиша. Кришка люка на підводному човні ворухнулась і відчинилася. З отвору виткнулася спершу одна нога, потім друга, тоді повільно висунулася Вовчина спина. Тоді плечі й голова. Винахідник був блідий і клацав зубами від холоду, але бундючності в нього вистачило б на двадцятьох капітанів Немо.
Вовку негайно доправили в табір. Там його переодягли і почали зігрівати чаєм. Ми в цей час почувалися дуже кепсько. Льоля, проходячи мимо, так на нас позирала, що ми збагнули: буде гостра розмова.
Величезна юрба дітей обступала Вовку, поки він пив чай, видивлялася на нього і засипала запитаннями:
— Як довго ти будував свій човен?
— А як ти його розраховував?
— Ніяк. Збудував, та й край.
— Ти помилився в розрахунку, і тому він затонув. Так?
— Ну, звичайно, не розрахував! — сказав хтось із старших дітей. — Не розрахував співвідношення між вагою човна та його об'ємом.
До Вовки протовпився маленький Буся Кацман і притиснувся носом до краю стола:
— А що Архімед — то риба така?
Вовка зневажливо глипнув на нього, сьорбнув з кухля чаю, прожував шматочок хліба і тільки тоді відповів:
— «Риба»! Дивак ти! Це полководець!
Ото і все, що я можу розповісти про «Архімед» Вовки Грушина.
БІЛИЙ ЩУР
Боря сурмив у сурму. Льоня бив у барабан. За ними йшли Вава та Дмитрик, а попереду виступала ланкова Таня Закатова.
Лоб її був перев'язаний бинтом (вона недавно впала з дерева), на потилиці стирчав темний віничок волосся. Цей віничок різко смикався, коли Таня оглядалася на ланку.
— Ваво! Чом ти не в ногу?.. Дмитрику! Відстаєш!
Справа була серйозна: Таня Закатова несла пакет з вельми важливим посланням. У цьому посланні повідомлялося, що «карбіди», тобто піонертабір заводу «Карбід», викликають на спортивну гру «трикотажів» — піонертабір трикотажної фабрики № 2.
Неквапливо, урочисто крокувала ланка через маленький ліс, що пролягав між обома таборами. Торохтів барабан, ревіла сурма, і з освітлених призахідним сонцем дерев раз у раз шарахалися в небо сполохані зграї граків.