Тетяна засперечалася з ним:
— Знаєш, Грицю… У тобі ані на стілечки фантазії нема! Ну, що цікавого, коли ви його відлупцюєте? А тут… Тут прямо як у кіно! Він іде, зненацька на нього нападають двоє у масках, затикають рота, прив'язують до дерева і зникають.
— А перший перехожий його розв'язує, — не здавався Гриць.
— Ну й нехай розв'язує, — заступився Андрій. — Зате він на все життя це запам'ятає. А який сенс у твоєму лупцюванні? Він до нього з дитинства звик: його щодня хто-небудь лупцює.
Гриць сказав, що йому, зрештою, байдуже, як учинять з Дробилкіним, і що йому тільки шкода мотузка, якого Оська їм, звичайно, не поверне.
Усі троє замовкли. Поетеса відійшла від своїх супутників і с гала розглядати їх з таким виглядом, ніби це були прекрасні статуї.
От вона заусміхалася, примруживши очі й наморщивши носа.
— Ой, хлопчики, які ж ви цікаві! — пропищала вона тоненьким голоском і, оглянувшись навкруг, потираючи долоні, додала: — І взагалі, як це все цікаво! Як цікаво!..
— Цікаво, так? Цікаво? — басом гаркнула Зінаїда й вилізла з кущів.
— Цікаво! Цікаво! — закричала вся Осьчина компанія, вискакуючи на галявинку.
Змовники отетеріли, але тікати не пробували. Вони тільки крутили головами на всі боки. Я припав оком до видошукача. Події стали розвиватися дуже швидко.
Руда оцупкувата Зінаїда, пригнувши голову, впершись кулаками в боки, пішла на поетесу.
— Тобі цікаво, так? Дуже цікаво, так? Цікаво, як людину мордують, так?
Поетеса тихенько задкувала, націливши на Зінаїду дві розчепірені п'ятірні.
— Тільки зачепи, Зінко! Тільки зачепи! Тільки зачепи! Тільки зачепи!..
Білява Тамара стрибала перед Грицем — з Андрієм, знущаючись з їхніх костюмів, і називала їх «опудалами». Микита, посміхаючись, засукував рукави і бурмотів, що зараз, мовляв, дехто побачить, як утрьох на одного нападати.
— Микито! Микито, дай їм! Дай їм! — надривався Оська, тримаючись ближче до кущів. — Ви чули? Ви чули, що вони хотіли зі мною вчинити? Кляп у рота! Як бандити справжні! Микито, дай їм, чого боїшся! Дай їм!
Раптом Тамара підскочила до Гриця й зірвала з нього маску. Той оперіщив її нижче спини скрученим у кілька скрутнів мотузком.
Далі все пішло як по маслу: Тамара заверещала й ухопилася за мотузок; Микита налетів на Гриця і впав разом з ним на землю. На допомогу Грицеві кинувся Андрій. На Андрія, облишивши Таню, напала Зінаїда, а за мить їй у волосся вчепилася ззаду поетеса.
— Ура-а-а! Бий! — заволав Оська, майже зовсім зникаючи в кущах.
Весь тремтячи від радості, відчуваючи, що настала найщасливіша хвилина в моєму житті, я піймав у видошукач купу малу, яка утворилася піді мною, натис на спуск і… прямо похолов.
Раніше я ніколи не звертав уваги на те, як тріскотить мій кіноапарат. Тільки зараз я по-справжньому почув його. Він торохтів, як кулемет. Напевно, на весь парк було чутно.
Бійка внизу припинилася. Купа мала розпалася.
Наїжачені, розпатлані члени третьої ланки підняли голови. Оська виповз із кущів.
Я зупинив апарат. Глибока тиша запанувала навколо, і в цій глибокій тиші сім чоловік дивилися на мене, а я дивився зверху на них.
— О! Шпигун! — сказав нарешті Оська.
Не зводячи з мене очей, Андрій для чогось обійшов навколо клена. Маска його теліпалася на шиї. У нього були розкосі, як у китайця, очі і під правим оком темнів синець, набитий, певно, ще в учорашній бійці.
— Злазь! — сказав він.
Я промимрив, що мені немає чого злазити, що мені й тут добре.
— Гей, ти! — закричав Оська. — Злазь, коли тобі наказують. Не злізеш, то ми самі до тебе доберемося. Сторчака полетиш звідти… Микито, Микито! Ану лізь на дерево! Чого ти боїшся, лізь!
П'ятикласник Микита здавався восьмикласником — такий він був здоровань. Я подивився, як він неквапом попльовує на долоні, і зрозумів, що мені краще спускатися без його допомоги. Сповзаючи із свого клена, я намагався думати про те, що багато кінохронікерів часто наражаються на небезпеку і що я повинен радіти з того, що зараз зі мною станеться, однак ніякої радості так і не відчув.
Щойно я спустився, вояки обступили мене зі всіх боків. Дівчатка мовчали, а хлопці схопили мене за комір, за рукави і почали трусити.
— Ти хто такий?
— Ти що там робив, на дереві?
— Це що за штука у тебе? Кажи! Що це за штука?
— Кіноапарат, — відповів я ледь чутно.
Ніколи я не думав, що це слово на них так подіє. Хлопчаки відразу знизили тон.
— Що-що? — перепитав Оська.
— Ну, камера знімальна, — повторив я.