Чоловік, що стояв біля прапорця, натиснув ґудзика секундоміра. Дівчинка випустила модель, і та дуже швидко набрала висоту. Дівчинка побігла полем слідом за «схемкою». Спершу за моделлю стежив тільки чоловік із секундоміром. Але та летіла далі й далі, дівчинка вперто бігла за нею, й авіамоделісти, що були на старті, один за одним підводили голови, починали стежити за польотом. Коли модель стала ледь помітною цяткою, а дівчинка — маленькою плямкою, чоловік із секундоміром припав до окулярів стереотруби, установленої на тринозі. Минула ще хвилина.
Люди навкруг захвилювалися:
— Літак!.. Модель зникає!.. Давайте літак!
Чоловік з секундоміром одірвався від труби і побіг до старенького «УТ-2», що стояв неподалік.
За хвилину літак з ревінням промчав над стартом і полинув у той бік, куди полетіла «схемка».
— Дмитрику, бачив? — тихенько обізвався Васько.
— Що «бачив»?
— За такою нікчемною моделлю цілий літак послали!
— А ти як думав? Може, вона рекорд поставила, а ніхто не знатиме. Ходімо!
Хлоп'ята рушили далі по аеродрому.
— Дмитрику!
— Що тобі?
— Дмитрику, нікому не скажеш, га?.. Тут таку нікчемну модель так бережуть, а я он який величезний планер знівечив! Не скажеш, Дмитрику, га?
— Та я не скажу, тільки з твого обличчя кожний здогадається.
Васько зітхнув і сповільнив ходу. Видно було, що йому дуже хочеться втекти з аеродрому. Та було пізно: хлоп'ята вже підійшли до планерного старту.
— Драстуйте, товаришко, — звернувся Дмитрик до дівчини у синьому комбінезоні із секундоміром у руці. — У вас не пропадала модель?
Та різко повернулася:
— Пропадала. Сто дванадцять? Велика синя? Невже знайшли?! — сказала вона швидко й закричала — Аббасе! Аббасе! Покличте Аббаса, модель знайшлася!
Це схвилювало всіх моделістів. З гамором, з радісними вигуками вони обступили хлоп'ят.
— Учорашній планер знайшовся!
— Де знайшли? Далеко?
— Аббасе! Аббасе! Сюди! Швидше!
Через юрбу протиснувся хлопчина такого віку, як Дмитрик. Він був смаглявий, окатий, з чорним кучерявим чубом.
— Знайшли? Де вона? Де знайшли? — промовив він уривчасто, із східним акцентом.
Настала страшна мить.
Дмитрик ткнув крило Васькові в руки й одійшов убік. Аббас вихопив у Васька фюзеляж і почав знімати газету.
— Вона… вона трохи зіпсована, — промимрив Васько.
Аббас розгорнув газету. Моделісти дружно ахнули і затихли, побачивши ніс планера, перетворений на лико.
— Як же це її так потіпало? — почувся тихий голос.
Поруч з Васьком стояв худорлявий військовий з чорними кошлатими бровами. На плечах у нього були погони полковника, а на грудях — золота зірочка.
Дівчина в комбінезоні уважно розглядала рештки планера:
— Сама по собі вона не могла так пошарпатися, товаришу полковнику.
Полковник мовчки кивнув і звернувся до Васька:
— Де ти її знайшов?
Васько назвав своє село й залізничну станцію.
— Непогано політала, — задумливо сказав полковник. — Яка ж шельма її так зіпсувала?
Дмитрик опустив очі і всміхнувся, не розтуляючи губ. Уся його кругла фізіономія неначе промовляла: «Я-то вже знаю, що це за шельма!»
Васько залопотів:
— Ми… Я так її і знайшов, товаришу полковнику. Вона така вже була…
— Яка «така» була?
— Шротом попробивана.
— Чим? — підвищив голос полковник.
— Шро… — почав був Васько і замовк, відчувши, що пробовкався.
Юрба моделістів загула. Полковник дивився Васькові просто у вічі:
— Звідки ж ти знаєш, що саме шротом? Я, наприклад, старий мисливець, та й то не здогадався.
Васько мовчав. Він дивився в одну точку і часто кліпав. Він був такий червоний, що, здавалося, навіть чуб його порожевів. Дмитрик усміхався, прикривши долонею рота. Аббас підскочив до Васька й закричав, розмахуючи руками:
— Я знаю!.. Він сам стріляв! Сам шротом модель стріляв! Дивіться, який лице! Сам стріляв!..
— Тихо, тихо! Не треба кричати, — м'яко сказав полковник і звернувся до Васька: — Ну?
Васько м'яв пальцями кінчик своєї краватки і не відриваючись дивився на них'.
— Я… я ненавмисне, — насилу видушив він.
— Тобто як «ненавмисне»?
— Я не знав, що це модель.
— Не знав? Чим же ти її вважав? Перепілкою?
З лівого Васькового ока скотилася сльоза і затрималася на кутику рота. Він швидко злизав її.
— Ко… кондором вважав, — прошепотів він ледь чутно.
— Ким?
— Кондор… Кондором…
— Ану, розкажи до ладу. Так ми все одно нічого не зрозуміємо.