От Сергій занурився у воду по плечі. Перегнувшись через поручні, Женько стежив за ним.
— Пливи! — скомандував він.
Сергій заборсався, але тільки-но Женько ослабив мотузку, він знову обняв палю й повис на ній.
— Відпусти палю! — сказав Женько.
Сергій мовчав і відпльовувався.
— Відпусти, кажу! Що ти вчепився?
Сергій відпустив палю і з страшною силою замолотив руками й ногами по воді. Женько швидко відтяг його од палі й закричав:
— Спокійно! Спокійно! Плавно під себе загрібай, плавно!
Але Сергій уже не чув його — він зник під водою, тільки кола пішли від мотузки. Женько зачекав секунд зо дві, сподіваючись, що він випливе, потім витяг свого учня на поверхню.
— Відпочинь трохи, — сказав він.
Сергій відпочив, тоді Женько знову скомандував йому: «Пливи!» — і знову той заборсався; а його учитель кричав: «Спокійно! Під себе підгрібай!» І знов Сергій зник під водою, і знов Женько витяг його, переляканого й захеканого. Так повторювалося багато раз.
Хвилин через п'ятнадцять Сергій таким голосом крикнув: «До біса! Не можу більше!», що Євген тут же підтяг його до палі й допоміг вилізти на міст.
— До бі-бі-біса все це плавання! До бі бі-біса весь цей похід! — сказав Сергій і швидко заходив по пляжу, щоб зігрітися.
Женько сів на пісок. Він весь блищав од поту, і вигляд у нього був такий стомлений, що ні я, ні Вітя більше не наважувалися його лаяти.
— Не треба мені ніякого походу! — повторив Сергій, проходячи мимо.
Ми подивилися йому вслід. Вітя неголосно сказав:
— Тепер каже «не треба», а як буде старт, захворіє з горя.
— Авжеж, — відповів я. — В усіх наших подорожах він найактивніший був. А тут усі підуть, а він сам дома сидітиме.
Женько машинально згрібав руками пісок, будував з нього піраміду.
— А я, гадаєте, піду, якщо Сергія не візьмуть? — сказав він, не підводячи голови. — Думаєте, у мене совісті немає?
Незабаром Вітя одійшов від нас і заходився вичерпувати консервною бляшанкою воду з човна. Женя про щось думав, поглядаючи то на човна, то на Сергія, який пішов на другий кінець пляжу. Раптом він, стишивши голос, звернувся до мене:
— Відпочинемо дещицю і ще один спосіб спробуємо. Тільки ви мені допоможіть.
Я присів перед ним навпочіпки:
— А що за спосіб?
— Мені Юрко Поспєлов розповідав. Каже, його так батько навчив. Посадив у човна, відплив од берега і викинув його за борт. Юрко подумав, що там глибоко, став щосили борсатися, щоб життя своє врятувати, і поплив. Допоможете?
— Допомогти, звичайно, допоможемо. Тільки де ти знайдеш глибоке місце?
— А глибокого якраз і не треба шукати. Треба тільки сказати Сергієві, що там з ручками.
— Напроти вербових кущів є таке місце, — сказав я. — Там вода якась зелена, темна, здається, що й дна немає, а насправді» аніскільки не глибоко.
Домовившись про все, ми гукнули Сергія й запропонували йому покататися. Сергій відповів, що для нього «плавати на човні — то тільки ятрити себе», але тут же взявся допомагати Вікторові вичерпувати воду. Вправившись з водою, вонп зіштовхнули човна й залізли з нього. Нам так і не вдалося попередити Вітю про те, що ми замислили. Ми посадили Сергія стернувати, я вмостився поруч з ним на кормі, Женько сіп на весла, щоб бути ближче до нас, а Вітя розташувався на носі.
До вербових кущів було метрів з п'ятсот. Наш човник, добряче навантажений, сильно осів і повільно посувався проти течії. Піщаний пляж скінчився. Праворуч потяглася майже прямовисна глиняна круча з безліччю крихітних печерок. Десятки ластівок ширяли в цьому місці над річкою, то пікіруючи до самої води, то високо злітаючи. Часом котрась із пих зникала в одній з печерок і через кілька секунд випурхувала звідти знову.
Нарешті ми дісталися до місця, де під кручею росли куші верболозу, опустивши нижнє гілля у воду. Я моргнув Женькові? і, як було домовлено, голосно спитав:
— Женько! А що, тут глибоко?
— У-у… — протяг він. — Тут навіть я не можу допірнути.
Сергій подивився на темну воду.
Ми з Женьком переморгнулись. Я обіруч уперся Сергієві в плече і штовхнув його.
— Ой, що ти робиш! — скрикнув він і вчепився в борти. Човен сильно гойднувся.
— Досить дуріти, ви! Перевернемося! — сказав Вітя, але Женько схопився і кинувся мені на допомогу.
Я відхилився і всім корпусом щосили штовхнув Сергія в бік…
Пролунав крик, я відчув, що кудись лечу, потім навколо мене зашуміла вода.
Пірнувши, я став на дно. Вода була мені по груди. За мить, на метр од мене показалася Женькова голова.