Кирко прочитав листа і сказав:
— Смішно, Семене!
Я мовчки знизав плечима і ходив далі.
Тоді Кирило показав листа Валеркові. Той усміхнувся, сказав: «Це діло, це нам підходить», — і переніс свої книги на парту до редактора. Я сів на його місце, поруч з Мишком Артамоновим, — з тим самим, котрого намалювали богатирем.
Після дзвоника, перед початком уроку, до нас зайшов вожатий Ігор.
— Сподобалося «Крокодилятко»? — спитав він голосно.
— Сподобалося! — хором відповів клас.
Навіть «доктор історичних наук» Мишко Огурцов сказав: «Сподобалося». Промовчали ми з Артамоновим та Іванко Прибилов.
— Начувайтеся тепер! — сказав Ігор. — «Крокодилятко» — газета оперативна: як тільки що — за хвіст та на сонце. Зрозуміло?
— Зрозуміло! — відповів клас.
— Допомагатимемо «Крокодиляткові»? Писати в нього будемо?
— Будемо! — крикнуло відразу тридцятеро дітей.
Цілий день я намагався не звертати на Кирила ніякої уваги, а він, здається, і справді не звертав на мене уваги. На всіх перервах діти приносили йому нотатки. Він переглядав їх з вельми поважним виглядом і казав: «Гаразд! Це ми опрацюємо» або: «Не піде. Це дрібниця».
Іванко Прибилов сьогодні тричі відкривав складаного ножика, але тут же збентежено ховав його.
Того самого числа. 10 годин 30 хвилин.
Настрій паскудний. Нудно вчити уроки самому. Це, певно, з незвички.
Не знаю, може, я погарячкував і марне посварився з Кирком? Зрештою, що з того, коли він разок напише про мене в газеті? І потім, хіба він винуватий, якщо у нього обов'язок такий?
Треба вчити формули скороченого множення, але на завтра багато задано з російської. Доведеться з формулами зачекати.
17 лютого.
Ні, Кириле Замятін, ніколи-ніколи Семен Ложечкін більше не обізветься до тебе ані словом!
Вони намалювали чотирьох сорок з роззявленими дзьобами, що сидять на спинці парти, а поряд зобразили чотирьох: риб, які стоять на хвостах біля дошки, понуро звісивши голови. Під цим безглуздим малюнком вони написали:
«Угадай
Сидячи за партою, ми — балакучі сороки. Стоячи біля дошки, ми — німі риби. Хто ми?
Відповідь: Артамонов, Ложечкін, Тараскін, Бодров».
І в той самий час, коли десятки дітей реготали наді мною, десятки інших хлопчиків витягували з піонерської кімнати Кирка з Валерієм і кричали:
— Качати редакторів!
Я аж зубами заскреготів, дивлячись, як художник та редактор злітають мало не до самої стелі. А тут ще Мишко Артамонов підійшов до мене і, похмуро посміхаючись, сказав:
— Ловко твій дружок на тобі шану заробляє!
— Він такий самий друг, як ти папа римський! — відрубав я.
Мишко помовчав і процідив крізь зуби:
— Хай тепер вийде на вулицю! Я йому покажу сороку та рибу!
Досить! Із завтрашнього дня не скажу ані слова під час уроків.
18 лютого.
Настрій паскудний.
На російській і на фізиці одержав зауваження за балаканину. Одержав також двійку з алгебри: не знав формул скороченого множення.
Сергійко Бодров теж одержав двійку. Це у нього вже третя. Перші дві — з російської та хімії. Він тільки й робить, що грає у дворі в хокей.
Іванко Прибилов запропонував мені поміняти загальний зошит на його складаний ніж. Поміняв.
19 лютого.
Тепер я остаточно збагнув, яка свиня отой Замятін. Він не вигадав нічого розумнішого, як знову протягти мене, на цей раз за алгебру!
Артамонов теж потрапив у «Крокодилятко». Він здібний, але вчиться якось чудно: одержить п'ятірку з російської — заробить двійку з геометрії; підтягнеться з геометрії — схопить двійку з біології.
Третім постраждав Кузя Тараскін: ходить немитий і нечесаний.
Нам тепер прямо хоч до школи не приходь! Тільки й чуємо:
— Як поживає сорока?
— Богатирю, багато ворогів зборов?
А Замятін з Валерком стали справжніми знаменитостями. Варто їм показатися в роздягальні, на сходах, у коридорі — звідусіль лунають вигуки:
— Привіт редакторам «Крокодилятка»!
— Драстуйте, майстри сатири! Коли наступний номер вийде?
Артамонов мріє, як би впіймати редактора на вулиці, але це йому не щастить: Кирило з Валерком живуть в одному провулку і завжди ходять укупі. Шкода!
20 лютого.
Нічого цікавого.
Одержав зауваження за базікання від «англійки»: засперечався з Серпиком Бодровим, який сидить поперед мене. Надто вже він вихваляється своїм хокеєм!
Огурцов одержав четвірку з історії, і його тепер не величають «доктором історичних наук».