21 лютого.
Знову «Крокодилятко», і знову там я, Бодров і Артамонов. Ми з Бодровим — за базікання, а Мишко — за геометрію.
Я хоч і не розмовляю з Кирилом, але сьогодні підійшов до нього і сказав:
— Послухай, у тебе совість, зрештою, є? Що ти все на одних і тих самих виїжджаєш?
— А що мені робити, коли іншого матеріалу немає? — відповів редактор. — І, по-друге, сатирична газета видається для викорінення недоліків. Якщо який-небудь недолік не викорінюється, значить, треба бити в одну точку. Газета має бути дієвою. Розумієш?
Але ми цієї справи так не полишили. Ми з Бодровим та Артамоновим пішли до вожатого Ігоря і сказали йому, що це неподобство. Більше як половина дітей зовсім не потрапила в «Крокодилятко», інші хоч і потрапляли, але дуже рідко, а ми троє наче приклеєні до цієї газети. Ігор відповів дуже коротко:
— Дописи справедливі? Справедливі. Самі винуваті, що з вас сміються.
22 лютого.
Ось що сталося на уроці фізики.
Іван Денисович походжав перед класною дошкою, пояснюючи нам принцип дії гідравлічного преса. Раптом він зупинився і пильно подивився з-під окулярів на Кирка з Валерком. Подивився на них і я. Художник малював карикатуру, а редактор, суплячи брови, гриз кінчик ручки: перед ним лежав аркуш із зошита з недописаними віршами.
Учитель підійшов до стола:
— Отже, повторюю: якщо на великому поршні ми маємо програш у відстані, то зате в стільки ж раз виграємо… Пеліканов, у чому ми виграємо?
Валерко схопився і почервонів наче рак.
— Отже, у чому ми виграємо? — повторив Іван Денисович.
— У воді! — бовкнув художник. Усі, звичайно, зареготали.
— Сідайте, Пеліканові.. У чому ж ми виграємо, Замятін?
— В об'ємі? — промимрив Кирко.
— Сідайте, Замятін!.. Виграємо в силі, — сказав учитель, записавши щось у журнал.
Після уроків Артамонов, Бодров і я постукали в двері піонерської кімнати. Усі ми були в дуже веселому настрої, підштовхували один одного ліктями і переморгувалися між собою.
Кирило відчинив нам і переглянувся з художником, який стояв посеред кімнати, тримаючи в одній руці склянку з водою, а в другій — пензлик. Я запитав дуже ввічливим тоном:
— Пробачте, ми не заважатимемо?
— Заходьте, — сказав редактор.
Ми всі троє увійшли до кімнати.
— Тут у нас один дописик, — знову дуже ввічливо сказав я і подав редакторові аркуш.
Той узяв допис, підійшов до Валерія, і вони разом почали читати. Ми стояли тихо-тихо. Тільки Мишко один раз пирхнув у кулак.
Редактор згорнув дописа й спокійно поклав його в кишеню.
— Що ж, ми це передбачали, — сказав він.
— Дуже приємно, що передбачали, — відповів я. — Тепер дозвольте дізнатися: наш допис піде?
Кирило подивився мені у вічі й відрубав:
— Не піде.
— Ловко! — сказав Артамонов. — Це чому ж?
— Недотепно. У нас на цю тему кращий матеріал. Хоч це й редакційна таємниця, але, якщо бажаєте, можете подивитися.
Ми підійшли до стола, на якому лежала незакінчена газета.
Там було зображене крокодилятко, яке тримає за коміри двох хлопчаків: одного — круглого, наче куля, другого — довготелесого, з оранжевим чубом. І написано було так:
«Крокодилятко. Що ви робили ці дні, такі-сякі?
Замятін і Пеліканов. Двієчників у стінгазеті висміювали.
Крокодилятко. А що вчора накоїли?
Замятін і Пеліканов. Двійки з фізики одержали».
Унизу була приписка:
«Від редакції: Редакція вважає цю критику справедливою і зобов'язується негайно ліквідувати двійки. Починаючи з цього номера, «Крокодилятко» виходитиме не через день, а двічі на тиждень».
— З'їли? — спитав Валерко.
Ми промимрили щось незрозуміле і пішли ні з чим.
Вирішив хоч би там що позбутися завтра двійки з алгебри: формули скороченого множення запишу на гранях олівця. Уявляєте собі, яку пекельну роботу мені треба виконати? Видряпувати голкою літери та цифри завбільшки як макове зернятко!
23 лютого.
Досі не можу заспокоїтися, стільки було сьогодні переживань.
По-перше, Кирковий допис про самого себе лише збільшив славу «Крокодилятка». Діти кричали:
— Оце-то газета! Оце-то справді незважаючи на осіб!
По-друге, я за допомогою олівця благополучно одержав трійку з алгебри.
По-третє, у Валерка розболівся зуб, він пішов до лікаря з останнього уроку, і Кирило лишився без охоронця.
Я вже спустився в роздягальню, але тут пригадав, що забув у класі того самого олівця. Довелося вертатись.