— Я б не раділа цьому, Петер, — озвалася з спальні Евеліна.
— О, ти завжди була надто скромною.
Евеліна вийшла з сусідньої кімнати і зупинилася на порозі, спершись головою об одвірок. Струнка, з пишним хвилястим волоссям, що, підливаючись щирим золотом в променях вечірнього сонця, вільно спадало їй на спину й на плечі, вона нагадувала казкову німфу. Цей ефект ще посилювався ніжним серпанковим платтям, яке відтіняло злегка округлі форми її тіла.
— А ти не подумав про те, що механічне серце зробить тебе…
Петер легким жестом правої руки зробив у повітрі коло.
— Воно зробить мене першою людиною світу. Так, так, Еве, мені сказав сьогодні Берн, що механічне серце практично робить людину безсмертною, принаймні, дуже довговічною…
Владний тон Петера примусив Евеліну здригнутись, немов на неї повіяло крижаним холодом. Вона мимоволі зробила крок назад, до себе в спальню.
— Чого ж ти? — здивувався Петер. — Скажи, чому це не подобається тобі?
Знову якийсь внутрішній голос наказав Евеліні: повернись, повернись до нього!
— Я боюся, що ти станеш… ти будеш… — вона вагалася, не зважуючись на слово, — тебе будуть рекламувати, як вдалий механізм, як модель….
Петер підійшов до неї і міцно обняв її. Ніжні груди Евеліни притиснулись до грубої бинтової пов’язки під Петеровою сорочкою.
— Від кого я чую такі слова? — спитав він владно. — Хіба не чарівна Еве Доршайт мріяла про всесвітню славу, про незвичайні фантастичні речі? Хіба не вона вийшла заміж за інженера Петера Стара, який обіцяв їй, а в думках і всьому світові, здійснити переворот в ядерній техніці?
Вона звела на нього свої зеленаві очі під довгими пухнастими віями. Подивилась мить, другу, як дивиться дитина в обличчя батька. Потім кволо посміхнулася.
— Так, я мрійниця, Петер. Твоя вільна, широка натура захопила мене, поломила мою уяву. Але мої мрії завжди були чистими. Не заради марнолюбства і нікчемної слави одружилася я з тобою.
Я полюбила твою сміливість, твою неприборкану волю. І я не хочу, щоб ти зробився об’єктом сенсації і недобрих пристрастей. Вчора я їздила до однієї знайомої, вона — жінка поліцейського службовця. Від неї я дізналась по секрету, що поліція… таємна поліція вже давно стежить за дослідами Берна. Ти — теж під контролем… Якщо Берн відмовиться передати свої відкриття державі…
— Ти хочеш сказати, — корпорації монополістів? — роздратовано обірвав Евеліну чоловік.
— Нехай так… корпорації… Якщо він не розкриє своєї таємниці, його лабораторію візьмуть під особливий нагляд. І тебе теж…
Стар гнівно нахмурився.
— Ось воно як? Ти вважаєш, що мене можуть заарештувати?..
— Не сердься, Петер, — благальним тоном промовила Евеліна. Вона з якоюсь безпомічністю простягнула вперед руки. — Що ж ти вдієш проти всієї корпорації? Ти сам розумієш, що механічне серце може мати не тільки наукове значення…
— Так, так, — сумно похитав головою Петер, — я все розумію. Конструюючи механічне «серце», Берн мріяв про безсмертя людства, а панам з корпорації «Золотого ангела» потрібні механічні солдати… Просто-напросто вбивці з залізом у грудях! Матеріалу вистачить — кожного дня на вулицях міст імперії — безліч катастроф. О, звичайно, сто тисяч, двісті тисяч таких вояків, як Петер Стар, — людей з невразливим броньованим серцем — це непогана річ для походу на Схід! У людей з корпорації далекий припіл!..
Петер підійшов до столу, сів, оперся головою па руку. Якась раптова втома. байдужість до всього скувала його думку…
Евеліна все ще стояла в дверях Але ось вона важко зітхнула. Почулося здавлене, приглушене ридання.
«Боже мій! — майнуло в голові Стара. — Ні за що образив її, довів до сліз! До чого ж вона стала вразливою!»
Дружина витерла сльози і пішла до себе в спальню.
«Треба вибачитись, втішити її,— думав Петер. — Чого ж вона пішла геть? Люба моя, хороша дівчинко! — звертався він в думці до Евеліни, і водночас відчував, як думки його кружляють в шаленому вихорі, як щось нестримне, гарячкове проймає його свідомість. — Підійди до мене, моя рідна дівчинко».
В ту ж мить Петер почув, як за спиною в нього рипнули двері, і Евеліна тихо озвалася:
— Ну, чого тобі? Чого ти мене кликав?..
Він різко повернувся до неї, немов його оперізали батогом.
— Я… я не кликав…
— А мені почулося, немов ти гукнув: підійди до мене, моя дівчинко… Ось так завжди — хороші речі тільки вчуваються мені…