Ті, що зібралися в Діотими, були геть усі цілісності, а на один раз цього забагато. Міркувати й творити для кожної людини так само природно, як для каченяти — плавати, а ці люди були в своїй справі професіонали й робили її таки краще, ніж решта. Тільки навіщо? Праця їхня була прекрасна, велична, неповторна, але таке багатство неповторности навіювало цвинтарний настрій, спертий дух минущости, де нема безпосереднього сенсу й мети, джерел і продовження. Незліченні спогади про побачене й почуте, перехрещення міріад вібрацій духу зосередилися в цих головах, що стриміли, мов дротики килимника у тканині, яка простиралася довкола них, перед ними й позад них без шва й окрайки, а вони ткали в якомусь одному місці узор, що десь інде повторювався майже з точністю й усе ж таки трохи інакше. Та хіба це раціональне використання самого себе — лишати таку невеличку цяточку на тканині вічности?
Либонь, було б перебільшенням стверджувати, що Діотима це усвідомлювала, однак цвинтарний вітер над нивами духу вона відчувала й що ближче схилявся до вечора цей перший день, то глибше впадала у зневіру. На щастя, вона згадала про те, як колись Арнгайм висловив був безнадію з іншого приводу, тоді їй не зовсім зрозумілого, коли йшлося про такі самі питання; її приятель саме кудись поїхав, але тепер їй спало на думку, що він застерігав її від надто великих сподівань на цю зустріч. Отож поринала вона, по суті, в той арнгаймівський смуток, і це, зрештою, й давало їй високу, майже відчутно журливу й солодку втіху. «Хіба це насправді не той самий песимізм, — питала вона себе, розмірковуючи про Арнгаймове пророцтво, — що його завжди відчувають люди дії, коли стикаються з людьми балачок?!»
72. Наука всміхається в бороду,
або Перша ґрунтовна зустріч зі злом
Пора нарешті сказати кілька слів про усмішку, до того ж чоловічу, та ще й за участю бороди, ніби зумисне створеної для такого чоловічого діла, як усміхатися в бороду; йдеться про усмішку вчених, що відгукнулися на запрошення Діотими й вислуховували знаменитих митців. І хоча вчені й усміхалися, в жодному разі не треба гадати, нібито робили вони це з іронією. Навпаки, в такий спосіб учені виражали свою шанобливість і некомпетентність, про що тут, до речі, вже мовилося. Але впадати через це в оману теж не варто. В їхній свідомості так воно й діялося, проте у своїй підсвідомості, якщо скористатися цим популярним слівцем, а правильніше сказати, у своєму загальному стані то були люди, в яких схильність до зла гуготіла, наче вогонь під казаном.