Схоже, це питання таки глибоко зачепило молоду жінку, почуте вочевидь її схвилювало, вона почала дихати частіше й обережно трохи відсунулася від нього. Щойно описаний механізм — коли частішає дихання, шаріє шкіра, калатає серце, а може, й ще щось, — у ній, здається, запрацював. Але саме цієї хвилини машина спинилася перед будинком Ульріха. Цей лише встиг, усміхнувшись, спитати в своєї рятівниці її адресу, щоб згодом, мовляв, скласти вдячність, але жінка, на його подив, такої ласки йому не виявила. І чорна кута хвіртка зачинилася за враженим незнайомцем. Потім у світлі від електричних лампочок ще постали, мабуть, високі й чорні дерева старого парку, спалахнули вікна, і на коротко викошеному смарагдовому газоні розпростерлися невисокі крила маленького, мов будуар, замочку; погляду відкрилися частини стін, обвішаних картинами й заставлених строкатими рядами книжок, і чоловіка, який щойно попрощався зі своєю супутницею в машині, прийняла несподівано затишна обстановка.
Ось так усе й вийшло, і поки Ульріх ще розмірковував, як прикро було б, якби знов довелося марнувати час на ще одну з оцих уже давно набридлих любовних інтрижок, йому доповіли про жінку, яка не схотіла назватися й ступила до кімнати під низько опущеним серпанком. Це була вона — незнайомка, що не сказала, ні як її звати, ні де вона живе, але самочинно, в такий романтично-милосердий спосіб продовжила цю пригоду під приводом потурбуватися про його самопочуття.
А за два тижні Бонадея вже чотирнадцять днів була його коханкою.
8. Каканія
У тому віці, коли ще надають значення всіляким кравецьким та перукарським справам і люблять покрутитися перед дзеркалом, частенько малюють в уяві також яку-небудь місцину, де хотілося б прожити життя, чи принаймні місцину, яка просто чимось прикметна, навіть якщо самого тебе туди не дуже й тягне. Такою соціально невідчепною ідеєю вже давно стало своєрідне надамериканське місто, де кожне із секундоміром у руці кудись поспішає чи просто стоїть на місці. Земля й повітря утворюють такий собі мурашник, пронизаний поверхами транспортних магістралей. Потяги наземні, підземні й надземні; людей пересилають пневматичною поштою; поземно мчать автопотяги, швидкісні ліфти прямовисно перепомповують людські маси з одного транспортного рівня на інший; у вузлових пунктах люди перескакують з одного засобу пересування до іншого, їхній ритм підхоплює й засмоктує пасажирів, не лишаючи їм часу на роздуми, — ритм, який між двома швидкостями, супроводжуваними гуркотом, робить синкопу, паузу, невеличку двадцятисекундну провалину, і в інтервалах цього загального ритму люди поквапно перекидаються кількома словами. Запитання й відповіді припасовані одні до одних, мов деталі в механізмах, кожна людина має лише суворо визначені завдання, професії зібрано в групи у певних місцях, усі їдять, не спиняючись, розваги зібрано в інших частинах міста, а ще в інших здіймаються вежі, де знаходиш собі жінку, сім’ю, грамофон і душу. Напруження й розслаблення, діяльність і кохання чітко розмежовані в часі й розподілені відповідно до грунтовних лабораторних висновків. Якщо в одній із сфер діяльности наштовхнешся на труднощі, справу просто кидаєш, бо знаходиш іншу чи принагідно кращий шлях, або хтось інший знаходить шлях, з якого ти збився; це нікому не завдає шкоди, адже ні на що не марнується стільки спільних зусиль, скільки на самовпевнену переконаність, нібито ти покликаний не відступати від якоїсь певної особистої мети. У пронизаній силовими лініями спільноті будь-який шлях веде до доброї мети, якщо тільки надто довго не роздумувати й не зволікати. Цілі поставлено на короткий час; але й життя недовге, від нього дістаєш максимум того, що можна досягти, а більше людині для щастя й не потрібно, адже те, чого досягаєш, формує душу, тоді як те, чого бажаєш, але не домагаєшся, її лише деформує; для щастя дуже мало важить те, чого ти хочеш, — важливо лише, щоб ти цього досяг. А крім того, зоологія вчить, що із суми неповноцінних індивідів легко може скластися Геніальне ціле.