Однак зневаги до себе його ясновельможність у цьому не побачив би; мати таких швейцарів — це видалося б йому радше вже тим «істинним альтруїзмом», який подобає шляхетному чоловікові.
22. Паралельна акція в подобі впливової жінки
невимовної духовної привабливости
ладна проковтнути Ульріха
Цього графа Ляйнсдорфа й мав, на бажання графа Штальбурга, відвідати Ульріх. Але цей вирішив не йти до його ясновельможности, а натомість зробити візит, як йому й радив батько, своїй «великій кузині», позаяк йому важливо було нарешті побачити її на власні очі. Він не був з нею знайомий, проте з певного часу вже відчував до неї досить своєрідну неприязнь, позаяк люди, котрі знали про цю його рідню й бажали йому добра, не раз казали: «Саме вам і треба познайомитися з тією жінкою!» На слові «вам» вони робили характерний притиск, і він міг означати й бажання наголосити, що саме Ульріх, як ніхто інший, здатний оцінити таку перлину, і воднораз звичайнісінькі лестощі й приховану переконаність, що кращого бовдура, ніж він, для такого знайомства годі й знайти. Тим-то Ульріх уже не раз намагався що-небудь довідатися про особливі властивості тієї жінки, але відповіді, яка його вдовольнила б, ніколи не діставав. Про неї казали або: «Є в ній якась невимовна духовна привабливість», або: «Вона в нас — найвродливіша й найрозумніша жінка», а дехто просто заявляв: «Вона — жінка ідеальна!» «І скільки ж тій особі років?» — цікавився Ульріх. Але ніхто про це не знав, і той, кого Ульріх питав, звичайно дивувався, що сам такого запитання перед собою ніколи не ставив. «А хто, власне, в неї коханець? — не витримав нарешті Ульріх. — До неї хто-небудь учащає?» Молодик, до якого він звернувся з цими словами — чоловік не без досвіду, — вражено застиг: «Маєте цілковиту рацію. Ніхто про таке й не подумав би». «Виходить, високорозумна вродливиця, — промовив сам до себе Ульріх. — Ще одна Діотима». І від цього дня він почав подумки так її й називати — на ім’я знаменитої навчительки кохання.
Але насправді її звали Ермелінда Туцці, а ще точніше — то й просто Герміна. «Ермелінда», звісно, — навіть не переклад «Герміни», однак право на гарне ім’я вона одержала одного дня завдяки своїй інтуїції, коли її внутрішній слух зненацька почув його як найвищу правду, хоч її чоловік і далі звався Ганс, а не Джованні й, попри своє прізвище, італійську опанував уже в консульській академії. До цього начальника відділу Ульріх ставився не менш упереджено, ніж до його дружини. У міністерстві, де, хоч воно й називалося Міністерство чужоземних справ та Імператорського дому, панували ще суворіші феодальні порядки, ніж у решті урядових відомств, Туцці був єдиним високопоставленим чиновником буржуазного походження; він очолював найважливіший відділ, зажив слави правої руки, а за деякими чутками навіть голови своїх міністрів і належав до тих небагатьох людей, котрі впливали на долі Європи. Та коли в такому чинному оточенні буржуа досягає високого становища, то це, отже, дає підстави зробити висновок, що він має властивості, які вигідно поєднують усвідомлення власної незамінности з умінням скромно відступати на задній план, і Ульріх уже майже уявляв собі цього впливового начальника відділу кимось на зразок чепурного кавалерійського унтера, якому доводиться командувати родовитими однолітками. Непоганим доповненням до цього образу була супутниця життя, яку Ульріх малював собі, попри хвалебні відгуки про її вроду, вже немолодою, шанолюбною й скованою корсетом буржуазного виховання.