Кілька разів Ульріх намагався урвати цю духовну тронну розмову, але його спроби щоразу огортав ризничний дух високого бюрократизму, тонко вуалюючи їхню нетактовність.
Ульріх був вражений. Він підвівся, його перший візит вочевидь підійшов до кінця.
У ці хвилини його відступу Діотима поводилася з ним, вдаючись до тієї м’якої, з обережности показної й трохи перебільшеної люб’язности, яку перейняла від свого чоловіка; саме так той спілкувався з молодими дворянами, котрі були його підлеглими, але одного чудового дня могли стати і його міністрами. У тому, як Діотима запросила Ульріха прийти ще раз, було щось від зверхньої невпевнености духу перед грубою життєвою силою. Коли він знову тримав її м’яку, невагому руку в своїй, вони поглянули одне одному в очі. В Ульріха склалося непомильне враження, що доля судила їм завдати одне одному великих прикрощів своїм коханням.
«Що правда, то правда, — подумалось йому, — красуня-гідра!» Він сподівався, що велика вітчизняна акція на нього чекатиме марно, але тепер вона, схоже, прибрала подоби Діотими й ладна була його проковтнути. Враження складалося майже комічне; попри свої роки й досвід, він здавався собі невеличким шкідливим черв’ячком, до якого уважно придивляється велика курка. «Боже праведний! — зітхнув Ульріх. — Не дай, щоб ця велика душа спровокувала мене на дрібні, ганебні вчинки!» З нього досить було й історії з Бонадеєю, і він дав собі слово бути гранично стриманим.
Коли він виходив з помешкання, його втішило одне враження, яке зробило йому приємність, ще коли він сюди прийшов. Його проводжала невеличка покоївка з мрійливими очима. У темному передпокої, коли ті очі вперше спурхнули назустріч йому, вони нагадували чорного метелика; тепер, коли він ішов звідси, вони канули в темряву, мов чорні сніжинки. Щось арабсько-чи алжирсько-юдейське, яке він не встиг закарбувати в пам’яті тоді, було в цій крихітці такою мірою непримітно-миле, що Ульріх і тепер забув придивитися до дівчинки пильніше; уже опинившись надворі, він відчув, що після товариства Діотими вигляд того маленького створіння був чимось надзвичайно живим і підбадьорливим.
23. Перше втручання великого чоловіка
Ульріх пішов, лишивши Діотиму та її покоївку в тихому збудженні. Та коли в тієї чорненької ящірочки щоразу, коли вона проводжала до дверей шляхетного гостя, на душі було так, немовби їй пощастило прудко шмигнути вгору по великому лискучому мурі, то Діотима перебирала свої спогади про Ульріха сумлінно, як жінка, котра, можливо, навіть не проти побачити себе непристойно схвильованою, бо відчуває в собі силу легенько поставити будь-кого на місце. Ульріх не знав, що того самого дня в її життя ввійшов ще один чоловік, він здіймався перед нею, мов величезний бескид, з якого відкривається широка панорами світу.
Доктор Пауль Арнгайм зробив їй візит невдовзі після свого приїзду.
Він мав незмірні багатства. Його батько був наймогутніший володар «залізної Німеччини», й навіть начальник відділу Туцці зволив скористатися цією грою слів; Туцці дотримувався правила, що у висловах треба бути ощадливим і грою слів, хоч у високоінтелектуальній розмові зовсім без неї й не обійтися, захоплюватись не варто, бо це, мовляв, — ознака буржуазности. Сам він порадив дружині прийняти цього гостя якнайкраще; бо коли такі люди в Німецькій імперії наразі ще й не стояли на самісінькій вершині й своїм впливом при дворі ще не могли порівнятися з Крупами, то завтра, на його думку, таке легко може статись, і він поділився змістом однієї дуже секретної чутки, згідно з якою цей син — а йому, до речі, було вже далеко за сорок — не лише прагне посісти батькове місце, а й готується, спираючись на віяння часу та свої міжнародні зв’язки, стати в імперії міністром. Щоправда, таке, на думку начальника відділу Туцці, абсолютно неможливо, хіба що перед цим, мовляв, станеться кінець світу.
Він і не здогадувався, яку бурю викликав цим у дружининій уяві. Само собою зрозуміло, переконання її кола веліли ставити «гендлярів» не надто високо, але вона, як і всі люди буржуазних поглядів, захоплювалася багатством у тих глибинах душі, котрі зовсім не залежать від переконань, і особиста зустріч з таким безмежно багатим чоловіком подіяла на цю жінку, мов золотокрилий янгол, що раптом спустився до неї з небес.