Це було саме тоді, коли до міста в супроводі свого малого негра прибув і невдовзі зробив Діотимі надзвичайно важливий візит доктор Арнгайм.
26. Поєднання душі й економіки. Чоловік, який здатний зробити це,
прагне насолоди від барокових чар австрійської культури.
Як наслідок народжується ідея для паралельної акції
Діотима не знала негідних думок, але цього дня багато чого приховувалося, мабуть, за безневинним мавриком, з яким вона вирішила погомоніти, звелівши покоївці «Рашель» вийти з кімнати. Діотима ще раз люб’язно вислухала її розповідь, після того як Ульріх полишив дім своєї Великої Кузини, й тепер ця вродлива, зріла жінка почувалася юною й немовби заклопотаною якоюсь дзвінкою іграшкою. Колись аристократія, знать тримала в себе маврів; Діотима уявляла собі чарівні картини: катання на санках, запряжених кіньми, а коні прикрашені короговками; слуги із султанами на шапках; притрушені інеєм дерева; але цей бік аристократичного життя, що будив уяву, давно канув у забуття. «Світське життя нині позбавлене душі», — подумала Діотима. У її серці щось співчувало цьому мужньому відлюдникові, який іще зважувався тримати мавра, цьому непристойно шляхетному буржуа, цьому пронозі, що ганьбив спадкоємну владу, як один учений грецький раб колись ганьбив своїх римських володарів. Її пригнічене всілякими пересудами й осторогами почуття власної гідности по-сестринському дезертирувала йому назустріч і, бувши багато природнішим проти решти її почуттів, змусило Діотиму навіть заплющити очі на те, що доктор Арнгайм — хоча чутки ходили й суперечливі, а надійних відомостей іще ніхто не мав — був нібито юдейського походження; принаймні щодо його батька про це казали впевнено, а ось мати вже досить давно померла, й потрібен був час, аби з’ясувати це достеменно. А втім, можливо, якась частка жорстокої світової скорботи в Діотиминому серці ніякого спростування зовсім і не бажала.
Діотима обережно дозволила своїм думкам полишити мавра й підступити до його господаря. Доктор Пауль Арнгайм був не лише заможний чоловік, а ще й видатний розум. Його слава не обмежувалася тим, що він був спадкоємець підприємств, розкиданих у всьому світі; на дозвіллі він ще й писав книжки, які в передових колах діставали надзвичайно високу оцінку. Люди, що входять до таких суто духовних кіл, стоять вище від грошей і буржуазних відзнак; але не слід забувати, що саме через це вони виявляються просто-таки зачарованими, коли який-небудь багатій уподібнюється до них, а Арнгайм у своїх програмах та книжках проголошував, до того ж, не більше й не менше, ніж саме поєднання душі й економіки, або ідеї і влади. Люди розумні, чутливі, обдаровані тонким нюхом уловлювати майбутнє, поширювали думку, нібито цей чоловік поєднує в собі ці два полюси, зазвичай у світі розділені, й сприяли чутці про те, що постає нова сила, покликана колись іще повернути на краще долі імперії і, хто знає, може, й усього світу. Адже давно вже й скрізь панувало таке відчуття, що засади й методи старої політики й дипломатії заженуть Європу в могилу, і взагалі тоді вже повсюдно почався період відмови від фахівців.
Стан Діотими також можна було назвати протестом проти мислення старої дипломатичної школи, тож вона, на свою радість, відразу помітила подібність між позицією власною й цього геніального відлюдника. На додачу, знаменитий чоловік, щойно трапилася нагода, зробив їй візит; її дому така честь випала багато раніше, ніж решті домів, а рекомендаційний лист від однієї їхньої спільної приятельки свідчив про давню культуру міста Габсбургів та його мешканців, якою цей працелюб сподівався втішатися, як писала приятелька, серед нагальних справ; а слова в листі про те, що цей знаменитий чужоземець знає, якої репутації Діотима зажила своїм розумом, вона сприйняла як особливу відзнаку; так почувається письменник, котрого вперше перекладають мовою чужої країни. У вигляді Арнгайма вона не помітила геть нічого юдейського, це був чоловік фінікійсько-античного типу, зі шляхетними рисами. Але й Арнгайм був у захваті, зустрівши в Діотимі жінку, яка не лише читала його книжки, але й, нагадуючи ледь пишнувату античну статую, відповідала і його ідеалу краси — загалом еллінського, але з невеличким надлишком плоті, щоб класичні форми не видавалися такими застиглими. Невдовзі Діотима збагнула, що враження, яке їй пощастило справити протягом двадцятихвилинної розмови на чоловіка зі справді всесвітніми зв’язками, до решти розвіяло всі сумніви, якими її рідний, але, певно, звиклий до трохи застарілих дипломатичних методів чоловік применшував її значення.