Гротесковою крихтою цього багатогранного руху був і гурток, цей коловорот, у якому свою роль відігравав Ганс Зеп. Якщо перелічувати ідеї (робити чого, однак, відповідно до чинних там засадничих переконань, не можна було, бо ідеї не люблять, щоб їх лічили й міряли), які в цьому суспільстві приходили на зміну одні одним, то насамперед слід було б назвати скромну й цілком платонічну вимогу пробного й товариського шлюбу, ба навіть полігамії й поліандрії; далі, у сфері мистецтв, — непредметний, спрямований на загальнозначуще й вічне погляд, який тоді, маючи назву «експресіонізм», зневажливо відвертався від грубого зовнішнього вияву й оболонки, від «пласкої вітринности», точне відображення яких попереднє покоління казна-чому вважало революційним; але з цим абстрактним завданням передати, не дбаючи про зовнішні деталі, безпосередньо «вітрину самої суті» духу й світу, цілком уживалося, однак, і завдання дуже конкретне й дуже обмежене, а саме завдання національного мистецтва, й служити йому, на думку цих молодих хлопців і дівчат, їх зобов’язувала їхня німецька душа й святоблива вірність їй; і в цій строкатій мішанині знайшлися б і інші, підібрані на дорогах часу вельми чудові стебельця й травинки, з яких можна звити духу гніздо, але серед яких саме розкішні уявлення про право, обов’язок і творчу силу молодих відіграють таку велику роль, що на них треба спинитися докладніше. Сьогодення, вважали там, не знає права молоді, бо до свого повноліття людина, по суті, безправна. Батько, мати, опікун можуть її годувати, одягати, давати їй дах над головою, як їм заманеться, можуть покарати, а то й, на думку Ганса Зепа, звести в могилу, аби лиш вони не переступили далекої межі якої-небудь кримінальної статті, котра захищає дитину в дусі захисту тварин, не краще. Дитина належить батькові й матері, як раб — господареві, і через свою матеріальну залежність становить власність, об’єкт капіталістичної системи. Ця теорія «дитини в капіталістичній системі», згадку про яку Ганс колись давно десь вичитав, а потім розвинув далі сам, було перше, чого він навчив свою зачудовану ученицю Ґерду, доти в батьківському домі цілком щасливу й безтурботну. Християнство, казав Ганс, послабило ярмо тільки жінки, але не доньки; донька нидіє, бо її силоміць відчужують, мовляв, від життя; після такої підготовки він заходився викладати їй право дитини будувати своє виховання за законами власної натури. Дитина, мовляв, — істота творча, тому що постійно зростає і творить саму себе. Вона — постать велична, позаяк диктує світу власні уявлення, почуття й фантазії. Про випадковий готовий світ вона не хоче нічого знати, а будує власний світ ідеалів. У неї, казав Ганс, власна сексуальність. Дорослі коять жорстокий гріх, руйнуючи творчу основу дитини тим, що крадуть у неї світ, душать цю основу застарілими мертвими знаннями й спрямовують її на певні, чужі дитині цілі. Дитині не властиво прагнути до будь-якої мети, її творчість — це гратись і в ласці зростати; якщо їй не чинити перешкод насиллям, вона не сприйме нічого, крім того, що просто-таки в себе вбере; кожна річ, якої вона торкається, живе; дитина — це світ, це всесвіт, вона бачить кінцеве, абсолютне, хоч висловити цього й не може; але дитину вбивають, навчаючи її розуміти цілі й приковуючи її до вульґарних обставин моменту, облудно називаючи їх реальністю!
Так казав Ганс Зеп. Коли хлопець почав насаджувати це вчення в домі Фішелів, він мав уже двадцять один рік, і Ґерда була теж не молодша. Крім того, Ганс уже давно втратив батька, а з матір’ю — та держала невеличку крамницю, з якої годувала його самого і його братів та сестер, — він завжди був розгнуздано грубий, отож безпосередніх підстав для такої філософії на захист пригнічених, нещасних дітей, власне, не було.