Однак Ульріх рідко розмовляв з нею так, як вона того очікувала; зазвичай він іронічно остуджував її запал, бо, хоч Ґерда через це й відмовляла йому в довірі, добре знав, що їй уже давно хочеться бути йому відданою і що ні Ганс, ні будь-хто інший не мали над її душею такої влади, яку міг би мати він, Ульріх. Виправдовував він себе тим, що після того непевного нечепури Ганса й будь-який інший справжній чоловік на його, Ульріха, місці подіяв би на Ґерду цілюще. Та поки він обмірковував ці обставини й раптом відчув усю їхню злободенність, Ганс отямився й спробував іще раз перейти в наступ.
— А загалом, — сказав він, — ви припустилися найбільшої помилки, якої можна припуститися взагалі; ви намагаєтесь висловити поняттями те, що іноді бодай трішки, та підносить думку над поняттями; але в цьому, либонь, і полягає різниця між добродіями від учености й нами. Спочатку треба навчитися цим жити, а вже потім, мабуть, учитися про це думати! — гордо додав він, і, коли Ульріх усміхнувся, з вуст його караючою блискавкою зірвалося: — Ісус виявився ясновидцем у дванадцять років, і йому не треба було спершу ставати доктором наук!
Ці слова спонукали Ульріха, всупереч його обов’язку мовчати, дати хлопцеві пораду, що виказувала обізнаність, якою він, Ульріх, міг завдячувати лише Ґерді. Він відказав Гансові:
— Не розумію, чому ви, коли хочете цим жити, спиняєтесь на півдорозі. Я б узяв Ґерду в обійми, відкинув би всі сумніви й побоювання свого здорового глузду й не випускав би її з обіймів доти, доки наші тіла не обернулися б або на попіл, або, вслід за метаморфозою свідомости, на самих себе, хоч ми цього й уявити собі не можемо!
Ганс, якого ревнощі вкололи в саме серце, звів погляд не на Ульріха, а на Ґерду. Дівчина розгубилася й зблідла. Слова «я б узяв Ґерду в обійми й не відпускав» вона сприйняла як таємну обіцянку. Цієї хвилини їй було цілком байдуже, як найпослідовніше можна уявити собі «інше життя», вона не мала сумніву: якби Ульріх схотів по-справжньому, то зробив би все як належить. А Ганс, здогадавшись про Ґердину зраду й через це розгнівавшись, заперечив — мовляв, із того, про що каже Ульріх, навряд чи що-небудь вийде, не ті тепер часи, й перші душі, так само, як і перші аероплани, мають пускатися в політ з вершини, а не з низинної доби. Спочатку, либонь, має прийти хтось такий, хто вивільнить решту людей з їхніх власних пут, а вже потім може вдатися щось дуже високе! Як на нього, Ганса, то ще хтозна, чи цим спасителем у жодному разі не може бути він сам, але то, мовляв, його справа, а загалом він, мовляв, не вірить, що такий спаситель може з’явитися в умовах нинішнього занепаду.
На це Ульріх щось сказав про те, скільки спасителів є вже тепер. Мовляв, таким вважають кожного більш-менш солідного голову об’єднання чи товариства! Ульріх був певний, що якби зараз повернувся сам Христос, то він застав би картину ще гіршу, ніж вона була колись; заклопотаним мораллю газетам та книжковим об’єднанням його тон видався б не досить щирим, і велика світова преса навряд чи надала б йому свої шпальти!… Відтак їхня розмова почалася спочатку, все повернулося на круги свої, і Ґерда занепала духом.
Але сталася й одна зміна, Ульріх, хоч і не давав узнаки, трохи заплутався. Думки його не трималися його слів. Він поглянув на Ґерду. Все тіло в неї ніби загострилося, шкіра здавалася стомленою й тьмяною. Несподівано він виразно побачив у ній риси старої діви, хоч вони, мабуть, завжди були тією головною перешкодою, що не давала йому зійтися з цією юною, закоханою в нього дівчиною. Свою роль тут вочевидь відіграв і вплив Ганса з отим напівфізичним походженням його уявлень про дружнє єднання, в яких, мабуть, теж було щось не зовсім далеке від настроїв старої діви. Ґерда Ульріхові не сподобалась, і все ж йому хотілося цю розмову з нею продовжити. У зв’язку з цим він пригадав, що запрошував її до себе. Дівчина нічим не давала зрозуміти — пам’ятає вона ще про це запрошення чи вже забула, а він не знаходив нагоди нишком її про це спитати. Тож у ньому лишалося відчуття тривожного жалю й воднораз полегкости; так буває, коли бачиш, що небезпека, яку ти розгледів надто пізно, минає.