І Штум, усміхаючись, подав своєму колишньому лейтенантові першого аркуша.
— Нехай нас ганьблять як завгодно, — сказав він, — але що таке порядок, ми у війську знали завжди. Оце ось — класифікація головних ідей, які я витяг з учасників зібрань у твоєї кузини. Розумієш, коли його питаєш віч-на-віч, то найважливішим кожен вважає, виявляється, щось зовсім інше.
Ульріх вражено розглядав того аркуша. На взірець бланка для донесень чи якогось військового реєстру він був поділений поздовжніми й поперечними лініями на графи, заповнені словами, що немовби впиралися такому розташуванню, бо Ульріх прочитав виведені казенним каліграфічним почерком імена: Ісус Христос; Будда, Гаутама, він-таки Сідхартха; Лао-Цзи; Лютер, Мартін; Гьоте, Вольфґанґ; Ганґгофер, Людвіґ; Чемберлен і багато інших; продовження цього списку вочевидь було на ще одному аркуші; у другому стовпчику йшли слова «християнство», «імперіалізм», «доба комунікацій» тощо, до яких у наступних стовпчиках примикали ще колонки слів.
— Я міг би назвати це й кадастром сучасної культури, — пояснив Штум, — адже потім ми його доповнили, й тепер тут зібрано назви ідей, котрі хвилювали нас протягом останніх двадцятьох п’ятьох років, а також імена їхніх авторів. Я навіть не уявляв собі, яка кропітка це буде робота!
Ульріх побажав знати, як Штум складав свій реєстр, і ґенерал охоче пояснив процедуру, розроблену за його системою.
— Щоб упоратися за такий короткий час, мені досить було взяти одного капітана, двох лейтенантів і п’ятьох унтер-офіцерів! Якби ми мали змогу працювати за найсучаснішими методами, то розіслали б у всі полки запитання: «Кого ви вважаєте найславетнішою людиною?» — як це, розумієш, тепер роблять газети у всіляких своїх анкетах тощо, — і розіслали б з наказом доповісти про результати опитування у відсотках; але у війську так діло не піде, бо жодна частина не посміє, звісно, доповісти нічого іншого, крім як «його величність». Тоді я вирішив з’ясувати, які книжки виходять найбільшими накладами й збирають найбільшу кількість читачів; але тут одразу виявилося, що це, крім Біблії, новорічні поштові буклети з тарифами й старими анекдотами — такі буклети кожен адресат дістає за свої чайові від листоноші; і це знову привернуло нашу увагу до того, який же він усе ж таки складний, оцей цивільний розум, адже загалом найкращими вважають книжки, придатні для будь-якого читача, чи принаймні, як мені сказали, авторові треба мати в Німеччині дуже багато однодумців, щоб його вважали бозна-яким розумним. Отож і цим шляхом піти ми не могли, і що ми кінець кінцем придумали, про це я сказати тобі наразі не можу, то була ідея капрала Гірша й лейтенанта Меліхара, але зробити це нам таки пощастило.
Генерал Штум відклав цей аркуш набік і з міною, що провіщала глибоке розчарування, взяв ще один. Здійснивши інвентаризацію запасу середньоєвропейських ідей, він не лише з’ясував, на превеликий свій жаль, що складається той суціль із суперечностей, а й, на свій подив, виявив, що ті суперечності, якщо копнути їх глибше, починають переходити одна в одну.
— Я вже звик до того, що в твоєї кузини кожна із знаменитостей, коли я прошу її просвітити мене, розказує мені щось інше, — провадив Штум. — Але що після того, як побалакаєш із ними довше, все ж таки складається враження, ніби всі вони розказують про те саме, — ось чого я не можу втнути хоч убий; либонь, у моїй солдатській голові просто не вистачає для цього однієї клепки!
Те, що так глибоко лякало ґенерала Штума, було не дрібницею, і розв’язання цієї проблеми, власне, не можна було покладати лише на військове міністерство, хоча й не важко показати, що з війною вона пов’язана якнайтісніше. Нинішній добі дісталася в дарунок певна кількість великих ідей, а до кожної ідеї, з особливої ласки долі, — відразу і її антиідея, тож індивідуалізм і колективізм, націоналізм і інтернаціоналізм, соціалізм і капіталізм, імперіалізм і пацифізм, раціоналізм і марновірство почуваються в такій добі однаково добре, а до цього додаються ще невикористані рештки незліченних інших суперечностей, що мають для сучасности таку саму чи меншу цінність. Це здається вже таким самим природним, як і те, що є день і ніч, спека і холод, любов і ненависть, а в людському тілі на кожен згинальний м’яз є протилежний, розгинальний, і Генералові Штуму, як і будь-кому, повік не спало б на думку вбачати в цьому щось незвичайне, якби його марнославство не кинула в цю авантюру любов до Діотими. Бо любов не вдовольняється тим, що єдність природи Грунтується на суперечностях, у своєму жаданні ніжности любов прагне єдности без суперечностей, отож Генерал докладав усіх зусиль, щоб цієї єдности домогтися.