— Перед тим я сказав «по-перше», ти про це забув; я сказав, по-перше, що духовна основа привільно почувається у війську; а тепер я скажу «по-друге»: а фізична основа — в цивільному житті.
— Але ж це — нісенітниця? — недовірливо заперечив Штум.
Фізична перевага військових була точнісінько такою самою догмою, як і переконаність, що найближче до трону стоїть офіцерський корпус; і хоч Генерал ніколи не вважав себе атлетом, однак у хвилини, коли щодо цього виникали сумніви, у ньому все ж таки озивалася впевненість, що коли вже черевце мають усі, то в цивільного воно, як-не-як, трохи м’якше, ніж у нього, Штума.
— Не більша й не менша нісенітниця, ніж усе інше, — захищався Ульріх. — Але дай же мені доказати. Років сто тому найрозумніші голови в цивільному житті Німеччини вважали, бач, що громадянин, який уміє мислити, виведе світові закони, сидячи за письмовим столом, з власної голови, — так, як доводять теореми про трикутники; а мислителем тоді був чоловік у китайкових штанях, який відкидав із чола чуприну й не знав іще гасової лампи, не кажучи вже про електрику чи фонограму. Відтоді ту пиху з нас добряче збили; за останні сто років ми дуже багато довідалися про себе, й про природу, й про все на світі, та, сказати б, як наслідок цього тепер загалом утрачаємо стільки ж порядку, скільки домагаємося його в окремих сферах, отож у нас стає чимдалі більше порядків і чимдалі менше порядку.
— Це збігається з результатами моїх досліджень, — потвердив Штум.
— Просто не всі такі старанні, як ти, щоб шукати узагальнень і висновків, — провадив Ульріх. — Після періоду зусиль у нас настав період спаду. Уяви собі лишень, як це відбувається сьогодні. Коли видатний чоловік пропонує світові яку-небудь ідею, вона одразу потрапляє в процес розподілу, який складається із симпатії й антипатії; спершу прихильники вихоплюють з ідеї великі клапті, які їм зручні, й роздирають свого вчителя на шматки, як ото лисиці — стерво, потім супротивники знищують слабкі місця, й невдовзі від досягнення не лишається нічого, крім набору афоризмів, і ними й друзі, й вороги користуються так, як їх це влаштовує. Наслідок — загальна багатозначність. Немає жодного «так», щоб до нього не причепилося «ні». Роби що завгодно, й знайдеш два десятки прекрасних ідей, які будуть «за», а коли забажаєш, — знайдеш два десятки таких, котрі будуть «проти». Напрошується навіть думка, що все тут так само, як у коханні, ненависті й голоді, де смаки мають бути різні, щоб кожне могло вибрати свій.
— Чудово! — вигукнув Штум, знову приголомшений. — Щось таке я вже казав Діотимі й сам. Та чи не здається тобі, що в цьому безладі не завадило б побачити виправдання військовій силі, хоч мені все ж таки соромно повірити в це бодай на хвилинку?!
— Я б тобі порадив, — сказав Ульріх, — натякнути Діотимі, що з причин, наразі нам невідомих, Господь Бог, схоже, запроваджує на землі добу фізичної культури; адже бодай сяку-таку опору ідеям дає лише тіло, якому вони належать, а крім того, ти як офіцер дістав би тоді певну перевагу.
Маленький гладкий Генерал відсахнувся.
— Щодо фізичної культури, то тут я маю не кращий вигляд, ніж обчищений персик, — по хвилі промовив він гірко й задоволено воднораз. — А ще я скажу тобі, — додав він, — що про Діотиму я думаю тільки як про порядну людину й хочу в її очах лишатися таким і сам.
— Шкода, — мовив Ульріх. — Твої намірі гідні Наполеона, але доба, яку ти застав, — не для них!
Генерал проковтнув насмішку з гідністю, на яку його надихнула думка постраждати за даму свого серця, і, хвилю поміркувавши, відказав:
— У всякому разі я дякую тобі за цікаві поради.
86. Король у комерції’ і злиття інтересів душі й комерції’, а також:
Усі шляхи до розуму ведуть від душі, але жоден не вертає назад
На той час, коли кохання Генерала відступило перед його захопленням Діотимою й Арнгаймом, цей другий уже давно мав би ухвалити рішення більше не повертатися. Натомість він робив усе, щоб затриматися на довше, й далі тримав за собою кімнати в готелі, і складалося враження, ніби в його неспокійному житті настало затишшя.